У душі голова Профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України Олексій Романюк був і залишається романтиком. Більшість його творів присвячені пошуку особистого стилю, він намагається сказати своє слово, відобразити своє бачення того чи іншого явища. У своїх віршах та піснях він оспівує кохання, без якого наше життя не мало б сенсу. А його гуморески спонукають читачів уважніше придивитися до нашого сьогодення та побачити в побуті, політиці, взаємовідносинах людей те, що викликає посмішку.
Народився Олексій Романюк 22 лютого 1949 року в с. Полянецькому на Черкащині, поблизу мальовничої Умані.
Після закінчення профтехучилища працював механіком на Київській взуттєвій фабриці. Без відриву від виробництва закінчив Київський технологічний інститут легкої промисловості. А потому працював на інженерно-технічних посадах Виробничого об’єднання ім. Артема, заводу «Київкомунтехніка».
У 1979 році обраний головою первинної організації заводу «Київкомунтехніка», тож подальшу свою долю пов’язав з профспілковим рухом. У 1983-му його обрано заступником голови Української республіканської профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення, а з 1998-го, тобто 20 років поспіль, Олексій Романюк очолює цю галузеву профспілку.
Багато зусиль доклав профлідер для розвитку санаторіїв-профілакторіїв та дитячих оздоровчих закладів.
Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Член колегії Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, член Президії та Ради ФПУ, титулярний член Виконкому міжнародного профспілкового об’єднання – Інтернаціонал громадського обслуговування, голова Наглядової ради ПрАТ «Укрпрофоздоровниця ».
Неодноразово нагороджувався профспілковими та державними нагородами та відзнаками. У 1999 році Указом Президента України йому присвоєно Почесне звання «Заслужений працівник сфери послуг України», у 2009-му нагороджений нагрудним знаком ФПУ «Заслужений працівник профспілок України», а у 2014-му – почесним знаком ФПУ «За розвиток соціального партнерства».
Співавтор книги про історію розвитку галузевої профспілки «Тернистими шляхами» та гімну галузевої профспілки.
У вільний від профспілкової роботи час пише вірші, пісні та гуморески. Автор трьох збірок «Зберігаючи святе», «Мелодії душі», «Сміх у житті та для життя», а також 20 пісень.
Автор вважає найважливішим збереження моральних цінностей, що допомагає людині завжди залишатися людиною.
Творити добро – життєве кредо Олексія Романюка, і це проглядається у багатьох його творах.
ЖАГА ДОБРА
Своя у кожного в нас доля,
І є в ній літо та зима.
Благаю я, щоб Божа воля,
До всіх прихильною була.
Лють не далека від біди,
Лиш витримка мов гарт металу,
І було б добре, щоб завжди,
Ми про святе не забували.
Приспів
В повітря та води ціна одна,
Без них земля б не існувала
Я ж хочу, щоб жага добра,
У світі все перемагала!
І щоб не сталося в житті,
Робімо, друзі, добрі справи,
Шануймо пам’ятки святі,
Добро творімо не для слави!
Все має витоки й коріння,
В ріки початок із струмка.
А нива пророста з насіння,
Хліб – із зерна та колоска.
Свій хрест маємо нести,
Та людську гідність не втрачати.
Чого навчали нас батьки,
Повинні завжди пам’ятати!
СЛОВО
Слово – безцінний дарунок від Бога,
Мудрість народу, до серця дорога.
Слово на подвиг нас може підняти,
Може зцілити, а може й зламати.
Слово ласкаве зігріє в морози,
Душу розрадить та висушить сльози.
Слово підтримки нам крила дає,
Тугу розвіє, біду відведе.
Та у житті і таке ще буває –
Слово порушив й довіру втрачаєш.
А ще нам нагадує досвід життя –
Вимовив слово – нема вороття.
Воно немов птаха, яку не піймаєш.
Ранений словом роками страждає.
Слово хороше – мов гарне намисто,
Скільки краси та тепла в його змісті.
Жаль, що не всяк просту істину знає,
Як бездуховність людей обкрадає.
Друзі, прошу вас, прекрасне лиш сійте,
Й слів доброти за життя не жалійте.
Тримайте злодія
Гурт зібрався однодумців у міському сквері,
Про проблеми йде розмова в політичній сфері:
Як сприймають Україну країни - сусіди,
Хто досяг якого рівня в владній піраміді,
Як із кризи швидше вийти та де кошти взяти,
Щоб добробут наш підняти та борги віддати?
-А я чув, що утворили якийсь новий блок,-
Повідомив всіх присутніх вусатий дідок,
- Що вони за казнокрадів нарешті візьмуться
І повернення мільйонів крадених доб'ються.
- Я читав про це в газетах, - підтвердив сусід,
- Але висновки робити, гадаю не слід...
Пам'ятаю ще з дитинства, у нашім селі
Комірник один водився - хитрющий Алі.
Все з колгоспної комори, він в корчму носив,
Навіть гирі й рахівницю ледащо пропив.
А по тому заявляє: - Колгосп обікрали!
Людей кличе, щоб злодіїв швидше відшукали.
Так ото і я подумав: - Що воно за блок,
Й відкіля оце повіяв знайомий димок?
Чи не ті кричать бува: - Тримайте, украли!,
Що давно свої валізи вщент напакували?
Тут мій родовід
Я народився там, де луки та поля,
Де трави в пояс та пахуча м'ята,
Де потом зрошена свята земля...
Земля на щедрість та добро багата.
В селі, яке сади квітчають,
Дитинство все моє пройшло,
Гостей привітно тут стрічають...
То є найкраще на землі село.
Тут витоки бере мій родовід...
Моя колиска - стара хата,
Тут в батраках ходив мій дід,
Та батько бив тут супостата
Я родом звідти, де кує зозуля,
Де солов'я чарує спів,
Де став красою всіх милує,
Казковий став, навіяний із снів.
Я з того краю, де блакитне небо,
Де колоситься золотом пшениця,
Я родом звідти, де плакучі верби...
Той край мені ночами сниться.
Ода кохання
То незабутня та щаслива мить,
Пізнати радощі й полон кохання,
Коли на серці солодко щемить,
Коли стрічаєш ти світання
Із образом одним - єдиним,
Який велично крізь життя несеш,
Із образом святим тобі та милим,
Який шануєш та цінуєш над усе.
По-іншому сприймається шиття,
Коли очей закоханих проміння
Дає нам сили й неповторні почуття,
Та діє, ніби приворотне зілля,
Коли постійно думаєш та мрієш
Про ту одну, про очі чарівні,
Коли добро навколо лише сієш,
Присвячуєш коханню оди та пісні
Коли крізь відстань у роки
Ти найсвятіше вірно зберігаєш,
Коли за дотик ніжної руки
Радієш, молишся й страждаєш.
