Чому рівень життя людей в країнах світу різний? Які фактори на це впливають?
Відповідаючи на ці питання, ми відразу згадуємо про культуру виробництва, високі технології, організації робіт, кваліфікації працівників, традиції, природно-кліматичні умови тощо. Все це, звичайно, вірно. Але одною з основних умов, яка безпосередньо пов'язана з поняттям «високорозвинена країна», є здатність найманих працівників відстояти свої соціально-економічні права. Не відкрию секрет, якщо скажу, що єдиним ефективним інструментом захисту прав та інтересів трудящих є їх об'єднання у професійні спілки, які представляють працівників на всіх рівнях - від окремого підприємства до всієї галузі і країни.
Чому ж в Україні, незважаючи на наявність багаточисельних галузевих профспілок та їх об'єднань, трудящі програють у боротьбі між працею і капіталом? Чому профспілки не виконують своє головне завдання?
Відповідь проста і банальна: більшість працівників до цих пір вважають, що головною функцією профспілок є надання путівок, матеріальної допомоги та дитячих новорічних подарунків. У нас виросло не одне покоління людей, які сприймають профспілкові комітети в кращому випадку як касу взаємодопомоги, в гіршому - як масовиків-витівників.
Таке ставлення почалося ще з ленінського визначення профспілок як «приводних ременів» від Комуністичної партії до мас. Таким чином роль профспілок була перекручена і знівельована, що було вигідно радянській системі.
Парадокс нинішнього часу полягає в тому, що змінилася країна, політична та економічна системи, а владі та бізнесу як і раніше вигідно тримати профспілки на другорядних ролях. З цією метою вони були позбавлені права законодавчої ініціативи, контролю за соціальним страхуванням. Роботодавці досить активно вдаються до створення «своїх» слухняних профспілок, вносячи розкол в робоче середовище, дискредитуючи профспілки в очах найманих працівників.
Але всупереч усьому профспілковий рух в Україні зберігся і розвивається. Наймані працівники, особливо на приватних підприємствах, все частіше приходять до усвідомлення того, що профспілка - це той інструмент, за допомогою якого можна захистити свої права і соціальні гарантії. І чим сильніше профспілка, тим ефективніше цей захист. Але сила профспілок вимірюється не їх чисельністю, а їх здатністю забезпечити соціальні гарантії працівників та захистити їх інтереси.
Тривалий час в суспільстві насаджувалася думка, що профспілки не повинні брати участь в політичному житті країни, оскільки їх сфера діяльності обмежується тільки соціально-економічними питаннями. У підсумку наймані працівники, службовці, представники малого і середнього бізнесу не мають своїх представників у Верховній Раді, а значить, ніяк не можуть впливати на законодавчий процес в країні, проте, цим успішно користуються великий бізнес, олігархи і влада, послідовно проводять політику наступу на соціальні стандарти і права трудящих. Таким чином, саме життя підказало, що профспілки не повинні, не мають права залишатися осторонь від політики, для участі в якій потрібен інструмент. Цей інструмент - партія, що має депутатську групу або фракцію в Верховній Раді, причому СВОЯ партія. І така партія обов'язково буде створена.
Валерій Мамченко,
перший заступник голови Профспілки
працівників вугільної промисловості України
