Для того, щоб об’єктивно оцінювати процес роботи над проектом Трудового кодексу України, варто бачити паралельні процеси в інших країнах, щоб не допустити подібного у себе.
Трудове законодавство Грузії пережило два переломних етапи.
Перший етап – відхід від трудового права радянського періоду і стрімка його лібералізація в 2010 році, через 5 років після Революції Троянд. Головний мотив такої лібералізації – створити максимально легкі, сприятливі умови для бізнесу у сфері праці, навіть якщо це негативно позначиться на трудових і соціальних правах громадян.
Як наслідок у кодексі, який стиснувся всього до 55 статей, нормальну тривалість робочого тижня збільшено до 41 години, повністю вилучено норми, якими регулювався захист прав працівників за допомогою профспілки.
Проголошено і реалізовано принципово нову основу трудових відносин – рівноправність сторін. Це означає, що норми, які раніше підтримували правовий стан працівника, захищали його від свавілля роботодавця під час звільнення, зміни умов праці, оплати раці, стали зайвими. Навіть якщо рішення роботодавця відверто не справедливе, - єдиний шлях захисту у працівника – іти до суду, а суд не може прийняти рішення на користь людини, бо з кодексу вилучено переважну більшість норм, які захищали її раніше.
Чим характерний Трудовий кодекс Грузії 2010 року?
Передусім наступними новаціями:
- фактичний строк випробування для всіх робітників, службовців,спеціалістів однаковий і становить 6 місяців;
- при прийомі на роботу роботодавець вправі вимагати від кандидата будь-яку, в тому числі особисту, інформацію без жодних обмежень;
- внутрішній трудовий розпорядок встановлюється роботодавцем без участі профспілок, чи трудового колективу;
- з працівником може бути укладено декілька трудових договорів, найвищу силу має останній. Зрозуміло, що у роботодавця більше шансів натиснути на працівника під час роботи, коли той знаходиться під керівництвом та у залежності від керівника;
- заробітна плата видається 1 раз на місяць;
- право на першу відпустку виникає через 11 місяців роботи;
- роботодавець може домовитись з працівником про обмеження його прав, і зобов’язаний лише пояснити обмеження прав і свобод;
- надурочні роботи для попередження стихійного лиха чи ліквідації його наслідків не оплачуються зовсім;
- дозволено залучати до надурочних робіт за їх згодою вагітних жінок і жінок після пологів;
- обов’язкова підвищена оплата надурочних робіт не передбачена, але можлива, якщо домовляться сторони;
- черговість надання відпусток одноосібно встановлюється роботодавцем;
- неоплачувана відпустка (за свій рахунок) фактичною тривалістю не обмежена, зате може надаватись на строк не менше 15 календарних днів на рік;
- тривалість відпустки по догляду за дитиною зменшено до 477 днів;
- допускається декілька колективних договорів на одному підприємстві і це означає, що роботодавець може виділити лояльних йому управлінців в окрему групу працівників і за рахунок зароблених всім трудовим колективом коштів встановити їм в окремому колдоговорі більш високі зарплати, пільги та преференції;
- роботодавець має право провести локаут (зупинку роботи) на строк до 90 днів і не платити в цей час працівникам зарплату;
- роботодавець вправі звільнити працівника навіть без пояснень, не кажучи про погодження з профспілкою;
- працівник може бути звільнений, якщо знаходиться на лікарняному понад 30 днів підряд або понад 50 днів протягом 6 місяців;
- перед звільненням за ініціативою працівника від зобов’язаний повідомити роботодавця письмово не менше, ніж за 30 днів;
- якщо строк трудового договору закінчився і припинення роботи може завдати збитків роботодавцю, працівник зобов’язаний продовжувати роботу, доки дана обставина не закінчиться, тобто стаття кодексу так і названа: «Примусове продовження роботи». Гранична тривалість такого примусу не встановлена;
- фактична заборона на професію: роботодавець може зобов’язати працівника не використовувати надбані ним за час роботи знання і кваліфікацію на благо конкуруючого роботодавця протягом 3-х років після звільнення. Виняток зроблено тільки для педагогів загальноосвітніх шкіл.
Другий етап – часткове відновлення прав. Під тиском професійних спілок Грузії, за підтримки міжнародних профспілкових об’єднань, Міжнародної організації праці в 2013 році було внесено низку змін до кодексу, якими дещо пом’якшено негативні наслідки «реформ».
Норми у Трудовому кодексі 2013 року змінилися наступним чином:
- повернуто нормальну тривалість робочого тижня – 40 годин;
- вилучено норму про обмеження прав працівника за його згодою;
- професійні спілки визнано одним з суб’єктів трудових відносин, хоча далі в жодній статті вони не згадуються як представники працівників;
- роботодавця зобов’язано укладати письмовий трудовий договір, якщо трудові відносини тривають понад 3 місяці;
- встановлено право на додаткову оплачувану відпустку 10 календарних днів зайнятим на роботах з важкими, шкідливими, або небезпечними умовами;
- відпустка по вагітності, пологах, догляду за дитиною продовжена з 477 до 730 календарних днів (2-х років);
- працівник отримав право знаходитись на лікарняному до 40 днів підряд, або 60 днів протягом 6 місяців без загрози бути звільненим;
- строк заборони на роботу у іншого роботодавця-конкурента після звільнення з роботи скорочено від 3 років до 6 місяців, дія заборони не поширюється на працівників закладів освіти, науки та культури.
Як бачимо, така «реформа трудових відносин» негативно позначається на рівні забезпечення трудових і соціальних прав працівників в угоду свободі ведення бізнесу в країні.
Професійні спілки Грузії продовжують нелегку боротьбу за відновлення втрачених позицій, створення трудового законодавства, яке надійно захищатиме трудові і профспілкові права.
С.Українець,
заступник Голови ФПУ
