Досягти виконання завдань сьомого з'їзду, на мій погляд, можливо на засадах всеохоплюючого ефективного соціального діалогу на всіх рівнях. На жаль, у звітному періоді такого не відбулося.
Відомий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері писав: «Єдина відома мені розкіш - це розкіш людського спілкування». Перефразовуючи цей афоризм щодо діяльності профспілок, можна було б сказати: “Єдина відома для профспілок розкіш - це розкіш діалогу для блага людей».
Хотів би висловити декілька міркувань-пропозицій про діалог між соціальними партнерами на всіх рівнях, та підвищення ефективності діалогу всередині самого профспілкового руху. Адже, країна обрала Європейський шлях розвитку, тому на моє глибоке переконання, питання соціального діалогу є однією з найбільш актуальних, важливих і гострих в сучасних українських реаліях.
Так має бути. Але, на жаль, зараз цього немає.
Думаю, що не відкрию таємниці, якщо скажу: причини тривалого спаду економіки, і внаслідок цього тотальної, просто ганебної бідності простих громадян держави, у тому числі, працюючих людей, є не тільки війна на сході України, не тільки корупція, яка наче іржа, роз'їдає і руйнує економіку, а й фактор відсутності чітких механізмів ведення відвертого і конструктивного спілкування між соціальними партнерами і владою.
Ми всі є свідками, що всупереч вимогам Закону України “Про соціальний діалог в Україні”, Уряд відверто ігнорував пропозиції та рішення профспілок і роботодавців з питань соціальної та економічної політики. Поспішно, без обговорення з соціальними партнерами, Уряд ухвалював постанови та законопроекти, які погіршують як рівень життя працівників, так і рівень їх соціальної захищеності. А факти руйнації фондів соціального страхування, бажання ліквідувати Списки N 1, N 2 для працюючих в особливо шкідливих умовах праці та розпорошення фінансування базових технічних училищ для молоді є, взагалі, аморальним і безвідповідальним.
Характерно, що на численні акції протесту, звернення, вимоги профспілок до Уряду щодо спільного пошуку вирішення цих питань, з боку Кабміну не було жодної адекватної відповіді або пропозиції. Більше того, за весь час Уряд не організував жодної наради з розгляду невтішних справ у тій чи іншій галузі промислового комплексу.
Однією з болючих проблем залишається некерованість та розбалансованість економіки, зокрема промисловості країни. А ліквідація Міністерства промислової політики взагалі призвела до того, що в державі ніхто не займається проблемами промисловості. А тому і ніхто не несе відповідальності за стан справ у цих галузях. У зв'язку з цим ми вимагали і вимагаємо створення в структурі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України окремого департаменту промислової політики, який би координував, формував державну промислову політику, сприяв відродженню та розвитку промислового комплексу.
А поки що, на жаль, результати реформ, що дійсно спроможні вплинути на зростання вітчизняної економіки, створення нових робочих місць, підвищення заробітної плати, за два роки так і залишаються у тому ж зародковому стані. Влада, всупереч жорстким вимогам профспілок щодо проведення соціально-економічних реформ обрала шлях радикального урізання заробітних плат, пенсій та інших соціальних виплат.
До чого це призвело, можна побачити на прикладі нашої галузі. Протягом минулого року випуск промислової продукції у хімічній галузі скоротився на 17%, нафтопереробній - на 26%. Не краща ситуація і в інших галузях промислового комплексу. Наша Профспілка спільно з роботодавцями постійно реагували на кризові ситуації. Але, добре розуміючи, що профспілки без владних структур можуть вирішувати далеко не всі проблеми, тому ми зверталися з вимогами до перших осіб держави.
Наприклад, спільно з Союзом хіміків і безліч разів окремо, направляли звернення до Президента, Прем'єр-міністра, Верховної Ради України. Треба сказати, що в результаті цих звернень вже намітилися деякі позитивні зміни в роботі підприємств, особливо у виробництві азотних добрив. Але проблеми залишились, тому Центральна Рада профспілки спільно з роботодавцями, профспілковим активом продовжують працювати у цьому напрямку. Крім того, ми ведемо досить ефективну роботу з розвитку соціального діалогу як на рівні галузей, так і на рівні окремих підприємств. Така робота певною мірою сприяє виконанню галузевих угод та колективно-трудових договорів щодо збереження та стабілізації виробництва, існуючих робочих місць, зростання заробітної плати та захисту працівників через колективні договори.
Ми добре бачимо безліч проблем у наших галузях. Але ми також добре розуміємо, що їх неможливо вирішити без налагодження та розвитку справжнього, ефективного та результативного соціального діалогу. Бо без нього не буде реформ, не буде розвитку, не буде підвищення рівня життя. І тут, вважаю, треба вивчати та розповсюджувати вітчизняний та зарубіжний досвід налагодження та розвитку соціального діалогу. Переконаний, що ефективність справжнього діалогу на всіх рівнях можлива, якщо на законодавчому рівні прийняти зміни до Конституції та законів України, у яких передбачити:
Перше: - механізми впливу соціальних партнерів на соціальну спрямованість реформ, соціальну наповненість відповідних державних програм і бізнес-планів та їх виконання.
Друге: - на рівні держави необхідно встановити відповідальність сторін соціального діалогу за виконання сторонами їх функціональних обов'язків. Адже, не можна допускати, щоб перші особи держави, які є соціальними партнерами, уникали від діалогу та спілкування з профспілками, роботодавцями та громадськими організаціями - заганяючи, при цьому, економічні реформи у глухий кут і як наслідок, маємо масове зубожіння громадян України.
Третє: - на законодавчому рівні надати Національній тристоронній соціально-економічній раді статус постійно діючого органу соціального діалогу, рішення якого повинні враховуватися владними структурами в процесі формування та реалізації державної політики у сфері економічних, трудових та соціальних відносин.
Така практика успішно діє в розвинутих Європейських країнах, таких як Франція, Німеччина, Польща та іш.
Пропоную від делегатів з'їзду направити до перших осіб держави вимоги з цих та інших питань, з метою якнайшвидшого їх вирішення.
Про все це ми неодноразово говорили під час засідань нашої Постійної комісії Ради ФПУ з питань соціально-економічного захисту членів профспілок. Тому ці пропозиції прошу розглядати не тільки як мої особисті, а як продукт колективної творчості всіх членів комісії та спеціалістів ФПУ, відповідальних за цей сектор.
Вважаю, нам всім треба добре розуміти, що для ефективності наших дій у рамках соціального діалогу, потрібно також удосконалювати, покращувати та підвищувати конструктивність діалогу всередині профспілкового руху. Бо тільки разом, тільки спільними зусиллями ми зможемо вести ефективно та результативно переговори з соціальними партнерами всіх рівнів в інтересах людини.
А що зараз відбувається? Федерація профспілок України, членські організації виступають єдиним фронтом як в законотворчому процесі, на переговорах з соціальними партнерами, так і під час масових акцій протесту проти порушень прав працівників. Проте ми всі бачимо, що Федерація профспілок України і членські організації не завжди повною мірою використовують наявний потенціал для захисту прав людини праці, не завжди виявляють єдність і солідарність колективних дій задля досягнення мети.
Ще більше турбує таке ганебне явище, як хронічне недовиконання статутних зобов'язань зі сплати членських внесків, що призводить не тільки до згортання фінансування окремих профспілкових програм, але й не дозволяє створювати фонди підтримки для проведення масових акцій протесту. Ці питання всередині профспілкового руху потребують вирішення. Саме з таких питань і будуються відносини і діалог.
Тільки разом, тільки спільно ми зможемо домогтися реалізації головного завдання - захисту прав і інтересів людини праці.
