Директор з політико-правових питань ІТ UkraineAssociation, член Української ради бізнесу Єфрем Лащук написав статтю: «На шляху до свободи? Як трудовий договір полегшить життя працівникам та бізнесу». І хоч перша половина назви статті містить запитальний знак, друга половина фактично знімає його, адже в ній стверджується, що «трудовий договір полегшить життя якимсь працівникам і знеособленому бізнесу». Автор соромиться ставити на одну дошку працівника і роботодавця, протиставляючи першому бізнес, хоч трудовий договір укладається саме між працівником і роботодавцем, за яким працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник — виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін. Підкреслюємо саме в такому порядку – законодавством, колективним договором і лише після цього трудовим договором.
Проект Закону, зареєстрований 13 квітня цього року у Верховній Раді України 5371 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо спрощення регулювання трудових відносин у сфері малого та середнього підприємництва та зменшення адміністративного навантаження на підприємницьку діяльність" за авторства Г. Третьякової та її однопартійців, руйнує цей порядок. Спрощення, під яким розуміється визначення всіх умов праці трудовим договором, а не законодавством про працю і колективним договором, стосується лише підприємств малого і середнього підприємництва з чисельністю менше 250 чоловік.
Згадайте, коли ви влаштовувалися на роботу, і роботодавець запропонував вам підписати договір, а ви раптом заявили, що хочете його спочатку прочи тати чи ще того гірше, щось у ньому замінити, яка зависла мертва пауза, і вам без заявили, що міняти нічого не можна, якщо хочете працювати.
Навіть просто читаючи договір, ви вже як би натякали роботодавцю, що ви йому не довіряєте, більше того хочете продемонструвати, що ви розумніший за нього.Бажання змінити щось у договорі ображає почуття роботодавця, а заодно демонструє, що ви «лізете в чужий монастир зі своїм статутом».
Договір в Україні, звичайно, має юридичну силу, та ось тільки юридична сила в Україні не має сили.
Враховуючи що майже 75% роботодавців в Україні наймають менше 250 чоловік, ці працівники будуть виключені зі сфери дії законодавства про працю і позбавлені існуючих трудових гарантій. Не варто очікувати, що й роботодавці відчують полегшення від такого адміністрування, оскільки доведеться домовлятися про умови праці окремо з кожним працівником, вирішувати трудові спори тощо.
Шлях до процвітання через «економічну свободу» сповідує й урядовий Законопроект № 5388, яким вводяться додаткові умови до трудових договорів не передбачені законодавством, зокрема щодо звільнення; трудового розпорядку, відпустки, залучення до надурочних робіт. А щоб працівник обстоював своє право на немотивоване звільнення сам на сам з роботодавцем, автор законопроекту взагалі пропонує позбавити профспілку представляти і захищати працівника в подібних випадках.
Договір - це не набір рекомендацій, як дехто думає, і тим більше не магічний оберіг, це унормовані правила, обов'язкові до виконання. Договір, який перестає ґрунтуватися на законодавстві і положеннях колективних угод, набуває сакрального сенсу і перетворюється на священний Грааль.
Трудовий договір має давню історію. Як окреме явище в житті суспільства, він, договір з'явився набагато раніше, ніж трудове право. Залежно від етапу соціально-економічного розвитку суспільства договір по-різному регулював відносини між роботодавцем і працівником. У різні етапи розвитку і становлення він носив різні назви: договір особистого найму, робочий договір, трудовий контракт тощо. Зараз ці назви мають свої поняття, і кожне з них має свою правову природу.
Якщо навпаки поглянути на сьогодення зі сторічної давнини, то можна побачити, що правовий статус роботодавця пропонується встановити в контексті роботодавець – робітник. Українська влада намагається вивести значну частину роботодавців та їхніх працівників зі сфери застосування законодавства про трудові відносини та охорону праці. Згідно законопроєкту 5371, на малі та середні підприємства, що мають не більше 250 працівників, а також на працівників, чия місячна заробітна плата перевищує вісім установлених законом мінімальних заробітних плат, не поширюється дія законодавства про безпеку та здоров’я на роботі. Законопроєкт 5054-1 виключає фізичних осіб, які виконують роботу за трудовим договором, із сфери застосування трудового законодавства. Тобто українські парламентарі збираються повернути українських робітників в епоху «дотрудового права» України. Знадобилося лише три десятиліття, щоб зрозуміти, що ми втратили і, що ми можемо втрати, якщо просто спостерігатимемо. Так, і хочеться на головному майдані України 24/7 експонувати картину Яни Іванової «Достать просто спостерігати». Про яку адаптацію українського законодавства до європейського йде мова, якщо ці два законопроєкти суперечать Директивам ЄС 91/533/ЄЕС та 2019/1152, а також Рекомендації 198 МОП.
Перенесення регулювання основних аспектів трудових відносин, які повинні регулюватися законом і/або колективними договорами), до індивідуальних трудових договорів проєктами законів 5371, 5161, 5161-1 та 5388 передбачають, що основні аспекти трудових відносин повинні регулюватися в рамках індивідуальних трудових договорів (навіть якщо в них передбачено менш вигідні умови, ніж це передбачено трудовим кодексом або чинними колективними договорами) у таких сферах, як робочий час, винагорода, положення та обмеження щодо використання строкових договорів і їх поновлення, умови припинення трудових відносин тощо. А це суперечить Директивам ЄС 91/533/ЄЕС, 1999/70/ЄС, 2019/1152, 89/391/ЄЕС, 91/383 / ЄЕС, 92/85/ЄЕС, 97/81/ЄС, 2009/104/ЄС та 2003/88/ЄС; а також ряду Конвенцій МОП, включно з фундаментальною Конвенцією 98.
Характерно, що в усіх договорах є обов’язковий розділ про Обставини Непереборної Сили. Це детальний і ґрунтовний розділ будь-якого договору. Він увібрав у себе весь досвід, накопичений поколіннями роботодавців, уберігає їх бізнес від несприятливих змін і гроші притягує і дурне око відводить.
Згадайте договір, який вам пропонують підписати, коли ви хочете придбати квартиру на етапі будівництва. Чи можете ви його змінити? Чи несе хоч якусь відповідальність продавець, навіть, якщо в ньому прописані конкретні строки здачі будівлі? Те ж саме буде з трудовим договором, ви не зможете там нічого змінити, а якщо відмовитесь його підписувати, просто не отримаєте роботу.
Незахищеність трудових прав громадян України кричуща. Трудовий договір дозволить бізнесу не тільки платити зарплату нижче прожиткового мінімуму, а й забороняти страйки тощо.
Феномен, коли повністю зайняті отримують менше прожиткового мінімуму, неприпустимий.
Про який «шлях до свободи», як називає трудовий договір директор з політико-правових питань ІТ UkraineAssociation, член Української ради бізнесу Єфрем Лащук може йти мова, коли свобода - це можливість чинити вибір відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності. Фактична відсутність вибору рівносильна відсутності свободи, неволі, рабству.
Як бачимо, трудовий договір виконує функцію маскування відносин підлеглості, тобто підпорядкування однієї сторони іншій, і таким чином прикриває ганьбу "примусової праці". "Свобода договору" на індивідуальному рівні носить формально-юридичний характер і є фікцією. Вільне волевиявлення і незалежність працівника перед обличчям ринку праці та масового безробіття нереальна.
Через демонтаж колективних переговорів, якій поєднується з надмірним наглядом за допомогою алгоритмічного контролю у платформній економіці, яка постійно розширяється, все більша кількість працівників стає нездатною впливати на своє робоче середовище та умови праці. Платформна економіка призвела до ослаблення переговорних позицій профспілок, що може в разі продовження цього процесу, зовсім закрити і без того вузький коридор до свободи.
Влада, яка свідомо вдається до правового нігілізму, робить своє становище дуже хитким. Так що коли раптом, а це завжди відбувається раптом, ця поржавіла конструкція рухне, то головними винуватцями будуть ті, хто стали на шлях демонтування соціальної держави і переходу до «держави-нічного сторожа» («laissez-faire»), пасивного спостерігача за процесами в суспільно-економічному житті.
Василь Шилов,
керівник департаменту міжнародних зв’язків ФПУ,
кандидат філософських наук
