Протягом 2020—2021 років йдуть активні зміни українського законодавства, а особливо трудового. Пропонуючи той чи інший законопроект, законодавці в пояснювальних записках до них завжди наводять приклади з зарубіжного досвіду і як правило вони не спрямовані на покращення та розвиток українського профспілкового руху або розширення трудових прав працівників. Як взірець диманічних трудових відносин, які пожвавлюють бізнес, часто наводяться законодавство та правові норми країн з англосаксонською правовою системою, а це США, Великобританія, Канада тощо, в яких діє прецедентне право.
Наведемо приклад позитивного досвіду розвитку профспілкового руху в Канаді, профспілки якої відомі своєю активністю. І цьому в значній мірі посприяло затверджена особливість канадського трудового законодавства, згідно з якою на працівників, на яких поширюється дія колективних договорів, покладений обоязок сплачувати членські внески незалежно від того, є вони членами профспілки чи ні, так звана «формула Ренда», яка, до речі, застосовується на практиці ось уже впродовж 75 років.
Запровадження цієї процедури стало перемогою профспілок, які боролися за визнання та безпеку після Другої світової війни, а в наступні десятиліття – стандартною частиною колективних договорів.
Формула Ренда бере свій початок з рішення канадського судді Івана Ренда в 1946 році, яке було частиною арбітражного врегулювання, що завершило страйк працівників United Auto Workers на заводі Форда у Віндзорі, Онтаріо, у 1945 році. В основі рішення було визнання профспілки посередником у переговорах в інтересах працівників заводу. Суддя Ренд у судовому рішенні встановив, що профспілкові внески мають сплачувати всі, хто отримав вигоду від колективного договору, а не лише члени профспілки. Він вважав, що відрахування внесків всіма працівниками сприятиме встановленню гармонійних трудових відносин. Така позиція судді була пов’язана з тим, у той час що на робочих місцях деякі працівники відмовлялися сплачувати членські внески профспілці навіть після того, як представники профспілок домовлялися про підвищення для них заробітної плати та надання роботодавцями допомоги, і такі відмови часто призводили до конфліктів. Запровадження формули Ренда забезпечила врегулювання цього спірного питання і гарантувала, що жоден працівник не відмовиться від членства у профспілці просто для того, щоб уникнути сплати внесків, але при цьому скористається перевагами колективних переговорів, такими як підвищення заробітної плати чи страхування здоров’я.
Таким чином, у канадському трудовому законодавстві формула Ренда – це компроміс, що випливає із судової практики, який був досягнутий між профспілками, та роботодавцями.
Завдяки застосуванню формули Ренда відбулося встановлення законності автоматичного відрахування внесків з усіх, на кого поширюється колективний договір. Це дає змогу уникнути «ефекту безбілетника», тобто працівників, які отримують користь від діяльності профспілки, але не хочуть платити профспілкові внески.
Положення, що вимагають застосування формули Ренда містяться у Трудовому кодексі Канади та законах про трудові відносини більшості провінцій. В провінціях, де не передбачена обов’язковість її застосування, передбачений інший порядок сплати внесків.
Застосування формули Ренда відбувається наступним чином.
Профспілка, яка є посередником на колективних переговорах з роботодавцем, просить включити до колективного договору між профспілкою та роботодавцем положення, що вимагає від роботодавця відраховувати із заробітної плати кожного працівника, на якого поширюється дія колективного договору, незалежно від того, чи є він членом профспілки, суму регулярних профспілкових внесків і негайно перераховувати їх до профспілки.
Однак є певні виключення, при застосуванні формули Ренда, а саме заперечення з релігійних мотивів. Отже, у разі, якщо працівник через свої релігійні переконання заперечує проти вступу до профспілки або сплати регулярних профспілкових внесків, положення колективного договору, яке вимагає як умову прийому на роботу членство у профспілці або сплату регулярних профспілкових внесків, не застосовується до такого працівника, якщо сума, яка дорівнює сумі регулярних профспілкових внесків, виплачується працівником або безпосередньо, або шляхом утримання з його заробітної плати до узгодженої благодійної організації, за взаємною згодою між працівником та профспілкою. Якщо працівник і профспілка не можуть домовитися, до якої саме зареєстрованої благодійної організації перераховувати кошти, профспілка може призначити будь-яку організацію як благодійну, до якої мають здійснюватися виплати.
Звичайно, враховуючи, який позитивний вплив на розвиток профспілкового руху у Канаді здійснило судове рішення, яке запровадило такий інструмент як формула Ренда, хотілося, щоб українські законодавці вносили законопроекти, якими запроваджувались подібні формули у норми законів, які б допомагали профспілкам захищати трудові права працівників.
Підготувала Оксана Зайцева
