На гарячу профспілкову лінію звертаються з питанням як отримати у роботодавця відомості про заборгованість по заробітній платі працівнику при звільненні.
За раніше чинним законодавством про працю у роботодавців був відсутній обов’язок щодо надання працівнику письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні і на запит працівника стосовно надання відомостей по заборгованості заробітної плати на день звільнення йому відмовляли у наданні такої інформації. При цьому, зазвичай, керувалися вимогами статті 49 КЗпП, якою передбачено надання роботодавцем в обов’язковому порядку на вимогу працівника лише довідки про його роботу на цьому підприємстві із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи та розміру заробітної плати.
Наразі Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин в умовах воєнного стану» від 01.07.2022 р. № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 р., внесені зміни до окремих статей Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП).
Зокрема, за оновленою редакцією частини 1 статті 47 КЗпП роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
У статті 116 КЗпП, яка теж викладена у новій редакції, уточнюється, які дані повинні бути в письмовому повідомленні: суми нарахування кожного виду виплати: основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, а також суми відповідної виплати.
Отже, починаючи з 19.07.2022, роботодавець зобов’язаний видати працівнику письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні.
Затвердженої форми такого письмового повідомлення немає. При його складанні необхідно керуватися вимогами статті 116 КЗпП.
З метою унеможливлення визнання повідомлення недійсним, в ньому необхідно передбачити підпис посадової особи, уповноваженої на його підписання. Крім того, роботодавець повинен підтвердити отримання працівником повідомлення, для цього в ньому потрібно передбачити підпис про отримання. Відповідно, потрібно робити два екземпляри повідомлення: перший - видати працівнику, другий (з підписом працівника про отримання) - залишити у роботодавця.
За відсутності працівника у день звільнення на роботі, повідомлення краще надіслати поштою або іншими каналами зв'язку, узгодженими з працівником до звільнення.
Зазначене важливо, оскільки відповідно до статті 233 КЗпП (до якої також внесенні зміни вказаним вище законом). Отже,
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, – у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Навіть за наявності у працівника такого письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні, для звернення до суду у порядку наказного провадження буде необхідна більш детальна інформація про суму заборгованості по заробітній платі, яку можна отримати у свого роботодавця.
Слід зазначити, що відповідно до статті 31 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР відомості про оплату праці працівника надають будь-яким органам чи особам лише у випадках, передбачених законодавством, або за згодою чи на вимогу працівника.
Так, статтею 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI передбачено, що кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається, тобто працівник має право отримати інформацію щодо себе у рамках доступу до публічної інформації.
Відповідно до статті 20 вищезазначеного Закону, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Стаття 19 Закону передбачає, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запитувачами інформації можуть бути: фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень (пункт 1 частини першої статті 12 Закону).
Одночасно з цим, інформацію можна отримати на підставі статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI, яка вимагає від органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, керівників підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, яким направлено адвокатський запит, не пізніше п’яти робочих днів із дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів. Виняток у цьому сенсі становлять лише інформація з обмеженим доступом і копії документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
Хочемо попередити, що оплата адвокатських послуг вимагає додаткових грошових витрат і це на фоні невиплати заробітної плати.
Крім того, обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України є ще й судові рішення, що набрали законної сили (ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI).
Тобто, довідку про заборгованість по заробітній платі можна отримати під час розгляду справи у судовому порядку, оскільки роботодавець зобов’язаний надати таку довідку на підставі рішення суду.
Звертаємо увагу, що наявність у звільненого працівника відомостей про заборгованість по заробітній платі значно полегшує йому життя у випадку звернення його до суду у порядку наказного провадження.
Отже, для стягнення заборгованості працівник може звернутися до суду в порядку:
- наказного провадження (вимога працівника про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати є безспірною);
- позовного провадження (наявний спір щодо розміру заборгованості з виплати заробітної плати та/або права на її отримання).
Розглянемо саме випадок розгляду у порядку наказного провадження.
Судовий наказ може бути видано у разі якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку (пункт 1 частини 1 статті 161 ЦПК України).
Для стягнення нарахованої, але невиплаченої суми заробітної плати працівник може звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу.
Працівник може звернутися до суду в порядку наказного провадження у разі якщо вимога про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати є безспірною (роботодавець не оспорює ні право вимоги працівника, ні суму заборгованості з виплати заробітної плати), що підтверджується належно оформленими письмовими документами.
Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за місцем розташування підприємства або за місцем реєстрації позивача.
Заява подається у письмовій формі та має містити докази:
- перебування заявника у трудових відносинах із боржником (наприклад: засвідчені копії наказу про прийняття на роботу, копія трудової книжки, копія трудового договору між роботодавцем і працівником, довідка з місця роботи тощо);
- підтвердження суми, яка стягується.
При зверненні до суду в порядку наказного провадження з вимогою про стягнення нарахованої, але не виплаченої зарплати судовий збір не сплачується.
Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження. А якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою статті 165 ЦПК України, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника.
Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу (частина 1 і 2 стаття 167 ЦПК України).
Судовий наказ набирає законної сили у разі ненадходження до суду заяви від боржника про скасування судового наказу протягом п’яти днів після закінчення строку на її подання (частина перша статті 172 ЦПК України).
Боржник має право протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав (частина 1 статті 170 ЦПК України).
На підставі судового наказу, який є виконавчим документом, стягувач повинен звернутися до державної виконавчої служби з метою його примусового виконання.
У випадку відсутності відомостей про розмір заборгованість по заробітній платі, справа розглядатиметься у судовому порядку в рамках позовного провадження, оскільки може виникнути спір щодо наявності заборгованості в загалі або спір щодо розміру заборгованості тощо.
Таким чином, якщо у працівника при звільненні є заборгованість по заробітній платі та відсутні відповідні відомості, необхідно у терміновому порядку отримати таку інформацію та звертатися до судових органів за стягненням нарахованих, але не виплачених сум, адже строк обмежено.
Департамент правового захисту
апарату ФПУ
