Напередодні засідання Ради ФПУ, яке має відбутись 29 червня, редакція газети «Профспілкові вісті» звернулася до заступника Голови ФПУ Олександра Шубіна з проханням відповісти на найбільш важливі для профспілкового руху питання діяльності в умовах воєнного стану.
- Перш за все, наших читачів цікавить питання розвитку соціального діалогу профспілок з роботодавцями та державою. Як би Ви могли окреслити сутність цього діалогу, на якому він зараз знаходиться рівні і які в нього перспективи?
- Як і держава переживає сьогодні не прості часи у своїй історії, так і соціальний діалог в Україні перебуває на доволі складному етапі свого розвитку. Давайте візьмемо хоча б декілька останніх років. Як розвивався цей діалог? 2020 рік розпочався з доволі складних процесів, коли на порядку денному з’явилась ціла низка неоліберальних законопроектів, які були запропоновані новою тогочасною урядовою командою. Всі ці документи знаходили певну підтримку у парламенті і були досить складно сприйняті профспілковою спільнотою. Оскільки вони далеко не завжди співпадали з профспілковим баченням і з тим, яким чином прописані трудові відносини в Конвенціях МОП та Європейських директивах.
Хочу зазначити, що таке відбувалось не лише в Україні. Якщо ми подивимось на порядок денний кінця другої декади 21 сторіччя, ми побачимо, що у багатьох країнах світу стосунки між владою, роботодавцями і профспілками загострились. Пригадаймо «жовті жилети» у Франції, грецькі страйки. Це стало наслідком того, що у багатьох країнах уряди, які приходили до влади, почали пропонувати неоліберальну модель.
Наші профспілкові партнери розповідали, що навіть у Австрії в країні з високим рівнем соціального діалогу, коли вони готувались святкувати сторіччя 8-годинного робочого дня і 40-годинного робочого тижня і запропонували своєму уряду і суспільству запровадити скорочений робочий тиждень за прикладом деяких північноєвропейських країн, австрійський уряд, натомість, запропонував внести зміни до Трудового кодексу щодо запровадження шостого робочого дня на тиждень і до повернення моделі, яка існувала понад 100 років тому. Уряду вдалося на певний час запровадив такі зміни, максимум складає 60 год. на тиждень та 12 год. на день, включаючи надурочні, але профспілки через соціальний діалог, виправляють зараз ситуацію на користь працівників.
2020 рік, як ми пам’ятаємо, почався з колективних протестних дій, гострих дискусій у парламенті, створенням рекордної за кількістю і представництва учасників робочої групи зі зміни до трудового законодавства. І початком спільної роботи над новою редакцією Трудового кодексу. Але потім прийшов ковід зі своїми обмеженнями, неможливістю проводити масові заходи, великою кількістю смертей, зміною акцентів і безумовно зустрічі між соціальними партнерами стали іншого формату дистанційного. Хоча ми призвичаїлись і до цього.
- Як ви діяли далі?
- У 2021 році кількість відеоконтактів зросла і нам вдалося повернути на розгляд деякі важливі для нас законодавчі ініціативи: колективно-договірного напряму, регулювання трудових відносин, гарантій щодо діяльності профспілок і організацій роботодавців. І власне 2021 рік ми завершили з непоганим набором спільно напрацьованих законодавчих ініціатив щодо захисту заробітної плати, регулюванням трудових відносин. Ми врегулювали дистанційну, надомну і гнучку працю, що нам неодноразово допомагало, як у період ковіду, так і в період широкомасштабної війни. Напрацювали основи законодавства про працю домашніх працівників, про нічну працю, законодавчу базу для спрощення документообігу у трудових відносинах. Хоч дерегуляційний документ і не був остаточно проголосований парламентом, але він був 100% прийнятий трьома сторонами соціального діалогу, і сьогодні він запроваджується через інші законодавчі документи. Більш того, нам вдалося завершити напрацювання до законопроекту про колективні угоди та договори. Документ, який 30 років перебував у стадії напрацювання і останні 8 років в стадії активного соціального діалогу.
Нами було напрацьовано такі ініціативи як: протидія цькуванню і насильству на робочому місці, антимобінг - закон, який був прийнятий і вже стає частиною нашої практики. А також законопроекти, до яких нам ще належить повернутись, - це законопроект про посилення відповідальності роботодавця за накопичення заборгованості по зарплаті, про фактичну імплементацію ч. 3 Конвенції 117 стосовно створення державної гарантійної установи для компенсації працівникам заробітної плати, яка була через банкрутство підприємства втрачена. Тобто багато таких серйозних законодавчих ініціатив.
Нам вдалось поновити діяльність Національної тристоронньої соціально-економічної ради. Президентом був підписаний Указ про призначення А.Кінаха головою НТСЕР, про призначення Секретаря НТСЕР. Це теж було доволі серйозним позитивом 2021 року. - так званої дистанційної епохи у соціальному діалозі. На кінець року ми напрацювали зміни і доповнення до Генеральної угоди і вона мала бути підписана, але збройна агресія росії проти України призвела до того, що ми досі користуємось старою, а то б ми вже мали новий документ. Отже, на кінець 2021 року ми вийшли на ритмічний та доволі ефективний соціальний діалог, але війна змінила наші реалії. Так, лише за половину 2021 року ми опрацювали майже 2000 документів, з яких понад 500 нормативно-правові акти.
У 2023 році ми з’ясували, що у нас немає законодавства про працю для воєнного часу в режимі ринкової економіки, і ми були змушені у перші дні війни напрацьовувати відповіді на запитання, а що робити з працівниками підприємства, якщо воно зруйновано внаслідок агресії, а яким чином діяти, якщо підприємство опинилось на окупованій ворогом території, а що робити, якщо людина вимушено разом зі своєю сім’єю виїхала із зони бойових дій і опинилась у іншому регіоні України, або за кордоном. А яким чином моніторити трудові права працівників, яких агресор вимушено вивіз за територію держави, як роботодавцю вести облік робочого часу, що робити, якщо, наприклад, одна зміна працівників виїхала, а друга лишилась і потрібно інтенсифікувати роботу, а як оперативно найняти людину взамін працівника, який зараз вибув? Потрібно було негайно дати відповіді на виклики часу. Тому що події розвивались щодня.
- Наскільки це вдалося?
- Можу сказати, що перший млинець видався комом. І законопроект №2136, про трудові відносини у воєнний стан, який було прийнято у першій редакції, хоча і встиг врахувати багато пропозицій профспілок, виявився складним, з багатьма прогалинами і протиріччями, тому що був розроблений і прийнятий всього за тиждень. Але ми відразу створили робочу групу, яка два місяця працювала, вивчаючи досвід інших країн. І в червні 2022 р. ми вже отримали документ зовсім іншої якості. Ми виправили багато помилок, але це все ще був документ для так званої швидкої війни. А за рік війни ми опрацювали біля 1000 нормативно-правових актів.
- Що на сьогодні є більш актуальним для соціального діалогу?
- Зараз найбільш актуальним є, як і у будь-який момент, його динаміка і змістовність. Чим більше актуальними і значущими є питання, які розглядають сторони, і чим інтенсивнішими є обмін думками між ними, тим краще для соціального діалогу. Питань – безліч. Ось, наприклад, закон про який я щойно говорив, є документом на період короткої війни, а сьогодні ми переходимо до середньострокового періоду. І тепер війна вже стає частиною нашого життя, і напруження, яке було на самому початку війни для людини і для трудових відносин, вже не є можливим. Тому деякі права працівників потрібно відновлювати і ми будемо ставити ці питання.
До прикладу - ми всі пам’ятаємо норму про максимум 24 дні відпустки у воєнний час, а для деяких працівників менше. І рік без святкових днів. Я думаю, що зараз ми будемо виходити з ініціативою про поступове повернення вихідних днів. Більш того, потрібно вже ставити питання про те, що працівник, за згодою з роботодавцем, мав би право раз на місяць брати додатковий вихідний, щоб фізично і психологічно відновлюватись.
- Я перейду до міжнародного аспекту. Наскільки ми зможемо імплементувати міжнародний досвід до наших реалій?
- Все, що ми сьогодні робимо, ми робимо з огляду не взагалі на міжнародний досвід, а саме європейський, тому що 23 червня Україна стала країною-кандидатом на вступ до ЄС, звісно, завдяки нашим воїнам, єднанню нашого народу. І доречі, профспілки стали першою організацією громадянського суспільства, яка стала повноцінною частиною європейського співтовариства. 27 жовтня 2022 р. ФПУ було прийнято до Європейської конфедерації профспілок. Ми вчимося, здобуваємо досвід, практику роботи на цьому рівні, що потребує і знань і відповідного кадрового і технічного рівня діяльності.
- Так, кожна організація, яка себе бачить у майбутньому, має змінюватись. Враховуючи, що ми стали членом ЄКП, як Ви бачите перспективу подальшого розвитку ФПУ, її оновлення та створення більш ефективної моделі роботи?
- Європейські профспілки та їх історія не є однаковою. У Європі також існують різні моделі, які між собою відрізняються і за внутрішньою структурою і за профспілковою традицією і за характером прийняття рішень і за характером дії і участі і вирішенні тих чи інших завдань. Хтось робить більший акцент на колективні переговори, хтось на колективні дії, або медіа-присутність і підтримку. В Європі традиційно виділяють північну модель, де історично дуже велике профспілкове охоплення, і бути профспілковцем – це справа, яка передається в родині. Це держави, де діє соціально-орієнтована модель розвитку. Можна виділити південну модель для таких країн як Італія, Іспанія, Греція, є окремі моделі центральноєвропейських країн.
Країни ж пострадянського табору мають свою історію трансформації профспілок, тому нам потрібно, вивчивши усі наявні моделі, практику їх взаємовідносин і структуру, способи фінансування їх діяльності та інше, разом з нашими європейськими партнерами розпочати роботу з оновлення. Провести внутрішній аналіз, самоаудит. Нам потрібно для себе з’ясувати, які наші ланки можливо є недосконалими, або проблемними та обговорити варіанти вирішення виявлених проблем. Сподіваюсь, що такі варіанти запропонує Рада ФПУ на своєму засіданні, яке заплановано на 29 червня ц.р.
Але я далекий від думки, що це можна вирішити одним-двома чи навіть серією рішень. Останній рік я веду активну дискусію з нашими міжнародними партнерами, вивчаю досвід їх реформування і роботи, тому можу сказати, що вирішення низки завдань, які наразі стоять перед нами, у багатьох профспілок за кордоном зайняло 3-5, а інколи і більше років. Думаю, що і нам прийдеться пройти доволі тривалий процес реформування.
Нам чітко треба визнати, що наша модель не є досконалою, нам багато є над чим працювати, але у нас зараз є історичний шанс – коли змінюється вся країна, багато соціальних інститутів, нам також потрібно змінюватись, але зберігаючи єдність, функціональну придатність, не просідаючи у рівні захисту прав працівників. Змінюватись на краще сьогодні, - це, і модно, і почесно, і потрібно!
Розмову вів Юрій Работа
