Герой Соціалістичної Праці Тамара Василівна Биченок народилася 6 червня 1929 року. Сорок шість років працювала швачкою на Київській швейній фабриці імені Смирнова-Ласточкіна. Обиралася членом Президії та секретарем Української республіканської ради професійних спілок на громадських засадах. Тамара Василівна люб’язно погодилася розповісти нам про своє життя.
– У нашій сім’ї було семеро дітей. Батько загинув на фронті 1943 року. А в сорок п’ятому я вже почала працювати на швейній фабриці. Тоді мені ще не виповнилося й шістнадцяти років. Я – ветеран праці та учасник Великої Вітчизняної війни. У 1966 році закінчила вечірню школу й вступила до Київського інституту легкої промисловості. Після його закінчення продовжувала працювати на фабриці. У 1966-му за дострокове виконання завдань сьомої п’ятирічки мені було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Нагороджена також орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора і Жовтневої Революції. Обиралася делегатом ХХІІ і XXIV з’їздів КПРС, XXV з’їзду Компартії України .
– Тамаро Василівно, яку роль у Вашому житті зіграли профспілки?
– Можу сказати, що все моє життя нерозривно пов’язане з профспілками. Я брала активну участь у профспілковій роботі на своєму підприємстві. Обиралася членом Президії, а 1978 року – секретарем Укрпрофради на громадських засадах. Вдячна за довіру й надану честь профспілковим лідерам тих років. Особливо голові Укрпрофради Віталію Олексійовичу Сологубу. Вважаю, що він багато зробив для розвитку профспілкового руху в нашій країні. Пам’ятаю, як професійні спілки активно обстоювали інтереси трудящих, захищали їхні законні права. Та й у моєму житті вони зіграли величезну роль. Пишаюся, що я – працівниця швейної фабрики – обиралася до керівного органу українських профспілок. Вдячна за все профспілкам, Федерації профспілок України, нашій державі.
– Ваше покоління – покоління переможців, трудівників, людей, у багатьох з яких були надії на світле майбутнє і віра в ідеали. Що б Ви побажали нашим читачам?
– Насамперед хочу побажати, щоб всі мали гарну роботу. Адже ми з великою радістю йшли на роботу й виконували її так, як це було потрібно країні. Ми не знали, що таке безробіття. А тепер багато молодих людей без роботи. Добре, що вирішенням цього питання активно займаються профспілки.
А ще хочу побажати і читачам газети, і всім громадянам України, щоб кожен робив свій внесок у розвиток країни, зростання рівня життя наших людей. Потрібно, щоб працею кожної людини зміцнювалася наша держава. А сама держава має піклуватися про своїх трудівників.
ІАЦ
