Під егідою Міжнародної конфедерації профспілок 23 квітня в режимі відеоконференції відбувся діалог між лідерами профспілок і політиками ЄС: "Жебрацька заробітна плата в Східній Європі: які кроки потрібно зробити?"
Захід відкрив Олівер Ріпці, Голова групи трудящих Європейського економічного і соціального комітету (ЄЕСК). Модераторами були Шаран Барроу, Генеральний секретар МКП, і Оуен Тюдор, Заступник Генерального секретаря МКП.
У своєму виступі лідер МКП зробила загальний огляд і наголосила, що ситуація з злиденними зарплатами в Східній Європі, вимагає термінового втручання національних урядів, соціально відповідальної поведінки бізнесу і принципової позиції національних профцентрів.
Прозвучали свідчення профспілок про низьку заробітну плату та її наслідки для трудящих, економіки їх країн і європейської економічної та соціальної інтеграції від Йозефа Стредула, Голови CMKOS (Чехія), Чеданки Андрич, Виконавчого секретаря профцентру Nezavisnost (Сербія), Марії Ханжевачкі, Генерального секретаря NHS (Хорватія), Віце-Президента ВЕРС, член ЄЕСК, Раїси Ліпартеліані, Віце-президента, GTUC (Грузія)
У своєму виступі Григорій Осовий, голова ФПУ, зокрема зазначив:
- Головним нашим скарбом є люди. З питання зарплати, я хотів би розповісти щодо існуючої у нашій країні ситуації, оскільки я бачу з виступів, що у кожній країні існують свої умови для забезпечення зростання зарплат та умов, які можуть сприяти профспілкам у реалізації цього завдання, або навпаки гальмують ці процеси. Україна, на жаль, періодично опиняється у таких кризових ситуація, починаючи з 2008 року, коли трапилась всесвітня економічна криза, падіння економіки в Україні тоді видалось найбільшим серед усіх країн світу – більше 15 % .
Подолання наслідків цього відбувалось протягом п’яти років з поступовим зростанням зарплат і лише до 2013 року ми фактично відновили ті втрати, що понесли працівники по зарплатах. У 2013-14 рр. в Україні відбулась Революція Гідності, коли громадянське суспільство не погодилось з політикою державних діячів, які на той час перешкоджали підписанню Україною Угоди про Асоціацію з ЄС. Люди протестували, в результаті чого ми змогли набути право вступу до ЄС. Однак, це обернулося для нас дорогою ціною, економіка за ці роки впала на 40% . Через це рівень зарплат та доходів населення різко знизився. Коли ми порівнюємо розмір наших зарплат з європейським у євро, або доларах, ми повинні враховувати те, що у 2008 р. національна валюта гривня у нас знецінилась на 40%, а у 2014-15 рр. практично у 2,5 рази, це мало вплив. І ще один фактор, який впливає на можливість підвищення зарплати, – це величезний зовнішній борг накопичений Україною, яка позичала у МВФ, інших кредиторів. 40% державного річного бюджету витрачається на обслуговування та виплату боргів. Це означає, що ті працівники, які працюють у комунальному секторі, державних, публічних компаніях, бюджетній сфері, вони отримують зарплату з бюджету, який виснажений оцією виплатою боргів. І ще один вагомий фактор – України вже більше п’яти років знаходиться у стані війни і витрати на обороноздатність держави також потребують величезних ресурсів.
Тепер, що стосується рівня зарплати в Україні. На сьогодні вона становить приблизно 400 дол. США, це у середньому в 4 рази менше, ніж у сусідніх з нами країнах. Але це кореспондується з рівнем ВВП на душу населення. Тобто ВВП у нас також у середньому у 4 рази менший, ніж у європейських країнах. На жаль, цей фактор також має негативний вплив на зростання зарплат.
По динаміці зростання зарплати: після 2015 року ми активно збільшували темпи зростання зарплат під впливом профспілок. І у середньому це складало біля 25% на рік зростання номінальної зарплати. Реальна зарплата зростала трохи меншими темпами, але динаміка також становила у середньому більше 10-15 % на рік.
Але чергова криза, пов’язана з COVID-19, знову призупинила зростання зарплати і динаміку її зростання.
Мінімальна зарплата. Після 2017 року ми вийшли на рівень мінімалки, яка відповідає прожитковому мінімуму. І це відбулось завдяки багаторічній боротьбі профспілок за те, щоб мінімальна зарплата відповідала, або перевищувала прожитковий мінімум. Цієї мети ми досягли. Але, якщо подивитись на рівень цієї мінімальної зарплати – це всього лише 180 евро. Формально співвідношення мінімальної зарплат до середньої у нас становить 50 % - це співвідношення має бути таким для будь-якої країни, а краще більшим.
Але по рівню забезпечення громадян, особливо по рівню зростання цін, а ціни у нас, особливо на газ, електроенергію, послуги ЖКГ, продовольчі товари фактично дорівнюють європейським, тому купівельна спроможність у нас різко впала а відповідно потребує більшої динаміки. Для цього потрібні більш високі темпи економічного зростання. Це – перший фактор. Тому, щоб вийти на рівень зарплати, який ми намітили спільно із нашими соціальними партнерами у Генеральній угоді, - 50% від рівня середньої зарплати у державах, з якими граничить Україна, - Угорщина, Румунія, Словенія, для цього потрібна динаміка зростання ВВП 5% та більше. На поточний рік у нашій економіці прогноз зростання на рівні 4%.
Що ще гальмує зростання середньої зарплати, це те, що у бюджетному секторі Уряд встановлює мінімальні гарантії оплати праці в 2,4 рази меншим, ніж становить прожитковий рівень та мінімальна зарплата. У нас у цій сфері працює біля половини членів профспілок, і відповідно у них: працівників освіти, охорони здоров’я, культури, соціального забезпечення, зарплата приблизно на 20-25% нижче, ніж у середньому по економіці. Цю проблему також потрібно вирішувати. Хоча ми досягли успіху і у законах передбачено суттєве зростання зарплат у цих секторах, але бюджетні можливості нівелюють зусилля профспілок у цьому напрямку.
Окрім необхідності економічного зростання ще є проблема справедливого розподілу результатів праці, чого, на жаль, нам так і не вдалося досягти. Диференціація доходів між зарплатою працівників та керівників, топ-менеджерів у державних компаніях дуже велика. Це свідчить про розшарування у суспільстві. Тому люди праці у нас не захищені, а подолання цієї нерівності - виклик для суспільства і для профспілок, які займають у цьому питанні принципову позицію.
Через епідемію COVID-19 та втрату робочих місць бідність серед працюючих в Україні також зросла. Навіть при повному робочому дні 17% працюючих у нас знаходяться за межею бідності. за деякими даними, половина населення України не мають збережень. На жаль, рівень зарплат у нас такий, що не дозволяє більшості людей робити накопичування. Тому зростання зарплати та суттєве змінення розподілу ВВП між учасниками виробництва має бути зміненим.
Щоб ми хотіли від міжнародної співпраці та роботи, яку ми проводимо у рамках платформи громадянського суспільства Україна-ЄС? Насамперед, привернути увагу політиків ЄС, коли відбувається засідання Ради Асоціації, парламентарів, - потрібно звертати увагу на те, як виконуються розділи Угоди про Асоціацію Україна-ЄС стосовно соціальної політики, рівня зарплати, гідної праці, соціального діалогу тощо. А також ми хотіли би, щоб нашим політикам порекомендували повністю ратифікувати в Україні Європейську Соціальну Хартію, тому що положення цієї Хартії, зокрема, щодо рівня прожиткового мінімуму, який має визначатись з урахуванням членів родини, у нас поки не реалізується, а через це занижується і рівень мінімальної заплати. І ще – коли укладаються торгові угоди, ми би хотіли, щоб там були передбачені норми про гідну працю, наприклад, як в Угоді між Україною і Канадою, де чітко прописані умови щодо забезпечення гідної праці з боку обох країн. Так і з нашими європейськими колегами, нам потрібно створити такий "міст громадського контролю" за умовами праці з боку профспілок.
Прес-центр ФПУ
