Дедалі частіше журналістам потрапляють величезні партії документів, у яких згадується безліч нинішніх і колишніх світових лідерів, бізнесменів, високопосадовців, у тому числі українських, та відомих людей, розкривається як багаті люди з усього світу використовують офшорні податкові режими у своїх інтересах. 2014 рік - Люксембурзький витік (LuxLeaks), 2015 – Швейцарські витоки (документи швейцарської філії HSBC), 2016 - "Панамське досьє", 2017 - "Райське досьє", 2020 - Досьє FinCEN, 2021 - «Документи Пандори», 2021 - «LaborLeaks.
В епоху глобалізації право стало портативним, національні правові системи перетворилися на рядки міжнародного меню, з якого власники активів вибирають закони, якими вони хочуть керуватися. Привілейована меншість сама вирішує, скільки і куди платити податків і за якими законами жити.
За деякими оцінками, у середині 90-х до половини всіх транскордонних валютних операцій здійснювалися за участю офшорних юрисдикцій, що забезпечують мінімальне (або навіть нульове) оподаткування зареєстрованим у них компаніям, а також гарантують конфіденційність власників та/або кінцевих бенефіціарів офшорних компаній та банківських рахунків.
Вся українська економіка 1990-х та початку 2000-х, якщо не брати до уваги частку натурального господарства, – це економіка офшорів.
Не можна сказати, що всі бізнесмени нібито не хочуть платити податки в Україні, як це нерідко подають. Часто бізнесмени йдуть у закордонну юрисдикцію, де податки вищі, але де безпечніше; вони виносять бізнес до іноземної юрисдикції, а тут ведуть операційну роботу. Безпечними умови бувають лише тоді, коли захищений не лише бізнес, але й працівник. Чи має ставитися за мету в нинішніх українських реаліях лібералізація чи дерегуляція трудових відносин? Ні, адже метою будь якої реформи має бути створення збалансованого правового регулювання. Точкові зміни до чинного Кодексу законів про працю, що вносяться, негативно відобразяться на правозастосуванні, і призведуть лише до посилення відтоку з України як капіталу, так і робочої сили.
У 2019 році експерти Світового банку презентували дослідження щодо бар'єрів розвитку України. Так от, проблеми із ринком праці були поставлені на шостому місці, після боротьби з корупцією, засиллям олігархату, не реформуванням судової влади, хаотичністю податкової системи та відсутністю захисту інвестицій і приватної власності. Причому не з причин зарегульованості ринку праці, а у зв’язку з масовим відтоком працівників з України за кордон, браком кваліфікованої робочої сили.
Якщо поцікавитись дослідженнями проблем малого та середнього бізнесу, то і тут йдеться насамперед про низьку купівельну спроможність населення, високі податки, коронавірусну пандемію і аж ніяк не про зарегульованість. Те, що хочуть нав’язати, «розумом не зрозуміти і аршином загальним не виміряти».
Якщо вільне суспільство не зможе допомогти багатьом бідним, воно не зможе захистити небагатьох багатих
Промова Джона Кеннеді під час вступу на посаду президента 20 січня 1961 року.
Якщо економіка не працює, хто буде вкладати гроші в непрацюючу економіку? Вкладають тільки в ту економіку, що приносить прибуток. І тут не спрацьовують посилання на те, що урізання соціальних витрат – це вимушена крайня необхідність. У результаті народ виявляється самозайнятий своїми злиднями.
Тобто не український бізнес служить Україні, а вона йому – втім і українським вже назвати його навряд чи можна. Та й не називає він себе так. Наймасштабніша спільнота бізнесу, яка об’єднує більш ніж 1000 компаній, які працюють на українському ринку, сьогодні називає себе Європейською бізнес асоціацією, заснована в 1999 році за підтримки Європейської Комісії в Україні. ЄБА виділила 10 пріоритетів, які мають допомогти бізнесу та країні розвиватись. В числі їх: «Прийняття сучасного трудового законодавства, «заміна ще радянського Кодексу законів про працю, який на сьогодні діє, сучасним документом», та «відкриття ринку праці України для якісних міжнародних спеціалістів». ФПУ неодноразово заявляла, що в нинішньому Кодексу законів про працю мало що залишилося від радянського, а український ринок праці ніхто і не закривав.
Ми живемо в атмосфері фейків, перелицюванні фактів на догоду поточному моменту.
Нещодавно в пресу просочилися документи, які журналісти охрестили «LaborLeaks», опубліковані Європейської федерацією профспілок працівників громадського обслуговування та ОpenDemocracy — відомим британським сайтом про міжнародну політику та культуру, де публікуються новини та думки науковців, журналістів та політиків про актуальні світові події та проблеми. За інформацією Вікіпедії, сайт спонсорується Фондом Форда, фондом Atlantic Philanthropies, Фондом Братів Рокфеллер, Фондом Джорджа Сороса, а також іншими організаціями та приватними особами.
Це вкидання точкове, але не менш сенсаційне, адже саме в історії та діалектиці розвитку праці лежить ключ до розуміння всієї історії будь-якої країни та її перспектив.
Федерація профспілок України направила «ноту протесту» на адресу Британського конгресу тред-юніонів, щоб він довів до відома уряду Британії вимогу припинити фінансування антиробітничої політики. І зараз на терезах ваги солідарність робітничого класу проти солідарності капіталу.
Переломити громадську думку, яка переважно проти цієї реформи, українському уряду з вересня 2020 року допомагає проект із підтримки «трансформації» трудового законодавства країни, основою якої мають стати законопроєкти про так звані «вільні трудові договори» - «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо спрощення регулювання трудових відносин у сфері малого і середнього» №5371 та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції трудових відносин» № 5388.
Комунікаційний план на 2021 рік, підготовлений міжнародною консалтинговою компанією з питань розвитку, з логотипом Посольства Великобританії у Києві, рекомендує українському міністерству «наголошувати», що лібералізація трудового законодавства принесе «позитивні результати» для українських трудящих.
Для просування переваг лібералізації стратегія пропонує Міністерству «зробити свої повідомлення для громадськості більш простими та емоційними» та заохочувати за допомогою зустрічей поза протоколом прихильників позаурядових кіл, щоб вони більш «емоційно» переконували громадськість у необхідності лібералізації. Тобто вдатися до «нейролінгвістичного програмування» мас. І треба сказати, що в порівнянні з пропагандистською машиною сучасного лібералізму колишній радянський агітпроп виглядає лише «божою корівкою». Семантичне зміщення лексичних одиниць словникового складу української літературної мови обертається руйнуванням звичної, стійкої системи координат, яка допомагає людині орієнтуватися в навколишньому світі.
«Labour-leaks» красномовно підтверджує, що ми живемо в атмосфері фейків, перелицювання фактів на догоду поточному моменту. Пропаганда законопроектів з трудового права може стати торжеством фейків над реальністю. Адже у що тільки люди не вірять – в інопланетян, у рептилоїдів, у Вангу та у Глобу. Тому повірять і в бездоказові твердження щодо необхідності лібералізації трудового законодавства. Уряду рекомендується використовувати "емоційні послання" та проводити зустрічі з блогерами, впливовими особами, чиновниками, депутатами, представниками Міністерства економіки. Пропонується використовувати офіційні веб-сторінки міністерства для посилення аргументів бізнес-лобістів, а також його працівників для просування прийняття запропонованого закону на ток-шоу і т.п.
«Велика Британія фактично намагається підірвати зусилля Міжнародної організації праці та Європейської комісії», – заявила Європейська федерація профспілок громадського обслуговування (ЄФПГО). - Вона «фінансує пропаганду», щоб «створити клімат», ворожий до українських профспілок.
Однак «джерело в уряді Великобританії стверджує, що Міністерство закордонних справ сприяє процесу трудової реформи в Україні "юридичними консультаціями та технічною допомогою, заснованої на найкращій міжнародній практиці, а також на рекомендаціях авторитетних міжнародних організацій, таких як Міжнародна організація праці».
При цьому жодного посилання на найкращу міжнародну практику, та на конкретні рекомендації Міжнародної організації праці не наводиться. Залишається невідомим, які міжнародні організації є авторитетними для уряду Великобританії. Можна лише здогадуватися, що в їх числі знаходяться Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Саме за рекомендаціями цих двох організацій був розроблений Трудовий кодекс Грузії, розкритикований на комітеті по нормах МОП.
Виборці не завжди погоджуються із політиками. Часто вони не згодні. Але вони вірять, що розбіжності щирі, що їхні представники діють на користь суспільства, і що можна вирішити розбіжності в ході дебатів та у виборчій скриньці.
У країнах Північної Європи довіру називають «золотом», оскільки вона приносить суспільству відчутну економічну та соціальну користь. Недовіра навпаки веде до втрат. Лібералізація українського законодавства лише посилить недовіру до влади, і отже збільшить втрати. Множення соціальної довіри має стати однією зі стратегічних цілей, що передбачає і взаємну довіру громадян, і довіру до державних інституцій.
«Як тільки люди змінять своє ставлення до бізнесменів»,- неодноразово заявляли російські високопосадовці,- «то з'явиться можливість змінити загалом ситуацію з економікою, а також провести реформи у соціальній сфері у бік покращення для населення». На вході ми маємо «зміну ставлення до бізнесменів», а на виході – «поліпшення для населення»? Який зв'язок? Той самий зв'язок, що й між лібералізацією трудових відносин і покращенням умов праці робітників.
Виглядає так, що українські можновладці взяли за основу відому приказку «багатий не той, хто має багато, а той, кому достатньо»? Але чомусь капіталу весь час мало, а населенню має бути достатньо того, що є. Прості люди змушенні турбуватися лише про те, як би не втратити, що мають.
Можна передбачити, що в майбутньому доведеться приймати «Закон про жертви ліберальних реформ». Згідно якому надавати виплати тим, хто постраждав від «турбозаконів». Адже саме в цей час найбільша кількість людей опинилася на межі злиднів.
Коли будете читати численні пасажі щодо необхідності трудової реформи в Україні, згадайте «Записки українського самашедшего» Ліни Костенко, яка писала, що у нашій незалежній країні з’явилася нова каста: «Олігархи, нардепи, бізнесмени, очільники, кримінальні авторитети, УІР-персони і поп-зірки — ось він, золотий фонд суспільства, його неоціненний скарб. Всі інші — це маса, це посполите тло». І зробіть висновок, що може запропонувати вам цей «золотий фонд суспільства».
Володимир Саєнко,
Василь Шилов ,
ФПУ
