Війна в Україні стала найбільшим геополітичним викликом для Європейського Союзу. Москва напала на Київ з чітко вираженими імперськими цілями, прагнучи відновити те, що вона вважає своєю законною «сферою впливу» на європейському континенті, тим самим неявно загрожуючи іншим європейським країнам (в тому числі членам ЄС).
Агресія також містить у собі системний елемент. Росія Володимира Путіна просуває автократичну модель держави у сусідніх з ЄС країнах, на відміну від демократичної моделі, до якої прагнуть такі країни, як Україна та Грузія – тієї системи цінностей, на якій заснований ЄС і яку він намагається просувати.
Радикальне переосмислення
Це змусило ЄС радикально переглянути свої відносини із Росією. Традиційний підхід співпраці поступається місцем свого роду стратегії стримування, яка діятиме в прогнозованому майбутньому. Звідси й міркування про те, як покласти край енергетичній та технологічній залежності, що пов'язує Європу з Росією, пропозиція суттєвої підтримки демократії в країнах, яким загрожує її експансіонізм, та посилення стійкості наших суспільств від російського втручання шляхом дезінформації та кібератак.
Що ще важливіше, вторгнення Росії в Україну підштовхнуло ЄС до більш проактивної ролі на регіональному та глобальному рівнях, таким чином перевіряючи його здатність реалізувати «стратегічну автономію», за яку він виступав протягом тривалого часу. І у своїй миттєвій реакції на загрозу зі сходу ЄС продемонстрував єдність і рішучість, чого багато хто, можливо й Путін, не очікував.
Замість того, щоб грати роль паперового тигру у світі великих держав, ЄС продемонстрував рішучість мобілізувати всі інструменти, що є в його розпорядженні - від дипломатії до санкцій, від військової допомоги до гуманітарної допомоги. Після свого призначення на посаду президента Європейської Комісії у 2019 році Урсула фон дер Ляйєн пообіцяла, що це буде «геополітична» комісія, і три ініціативи, дійсно, є безпрецедентними.
Щодо російських фінансових установ та ЗМІ було введено вкрай обмежувальні заходи, які незабаром можуть бути поширені на імпорт нафти та навіть газу. Для підтримки українських збройних сил було задіяно Європейський фонд миру з бюджетом 1,5 мільярда євро. Було прийнято схему тимчасового захисту для осіб, які залишають Україну внаслідок війни.
Структурні реформи
Водночас, війна в Україні підтвердила обмеженість ЄС в ролі геополітичного актора, починаючи від його енергетичної залежності і закінчуючи слабким оборонним виміром ЄС - і це лише найочевидніші слабкі місця. Щоб стати значущою силою в новому міжнародному (без)порядку, створеному Путіним, будуть потрібні більш структурні, довгострокові реформи.
Що стосується енергетики, країни-члени стикаються з різними рівнями загроз для забезпечення своїх потреб, причому Німеччина наражається на найбільший ризик. Іспанії та Португалії було дозволено запровадити граничні ціни на електроенергію. Польща та Болгарія потребують допомоги, щоб подолати наслідки відключення газу Москвою. Стала стратегія вимагатиме більш активних дій на рівні ЄС, щоб забезпечити не лише наявність альтернативних джерел енергії, можливо, із спільними механізмами закупівлі та зберігання, але й сумісність із зобов'язаннями, прийнятими в рамках «Зеленого курсу» і особливо пакету «Зменшити на 55%» (в якому йдеться про скорочення викидів парникових газів на 55% до 2030 року).
Щодо оборони, то Стратегічний компас, ухвалений у березні, вже застарів, тому що напад 24 лютого змусив держави-члени переглянути лише його виклад, але не його зміст. Він не може стати інструментом для реалізації того, що найбільш необхідно у поточному контексті - здатності ЄС створити образ надійної військової сили за межами своїх кордонів та посилити стримування з метою надання адекватних гарантій безпеки своїм громадянам та сусідам, одночасно набираючи більшу колективну вагу в Організації Північноатлантичного договору.
Необхідно визначити конкретні ініціативи для спільного або принаймні скоординованого використання додаткових бюджетних ресурсів, які держави-члени виділяють нині, уникаючи ренаціоналізації видатків на оборону. Водночас слід запровадити правила прийняття рішень, які дозволять швидко та ефективно розгортати європейські сили, наприклад, голосування кваліфікованою більшістю.
Європейська перспектива
Ще один важливий аспект стосується майбутнього розширення. На даному етапі важливо запропонувати Україні європейську перспективу як найкращий спосіб підтримки демократії відповідно до наших цінностей та інтересів.
Проте процес приєднання може виявитися пасткою для всіх: Україна ризикує бути розчарованою через довгу бюрократичну процедуру, ЄС може страждати від нестерпної «втоми від розширення», в той час як інші партнери у Західних Балканах можуть бути роздратованими через непослідовність. Посилення існуючої угоди про асоціацію між Брюсселем та Києвом з метою інтеграції України у внутрішній ринок та покращення співпраці у сфері безпеки може запропонувати коротший та паралельний, якщо не альтернативний, шлях уперед.
Крім того, виклики та обмеження, з якими все ще доводиться стикатися ЄС, говорять про те, що зміцнення його геополітичної сили має йти пліч-о-пліч із зміцненням міжнародної системи, заснованої на загальних нормах та інститутах. Справді, тільки в такому контексті ЄС може повністю реалізувати свої сильні сторони – свої регулятивні та нормативні можливості – мінімізуючи при цьому свої слабкі сторони, які неминуче виникають у конфронтаційному середовищі, що базується виключно на силовій політиці.
Глобальний вимір
Тому порядок денний ЄС не може виключати глобального виміру та зміцнення інститутів глобального управління шляхом їх реформування. Від Ради Безпеки ООН до міжнародних фінансових інституцій - ЄС має терміново визначити спільну позицію та заручитися підтримкою країн-партнерів. Момент може бути сприятливим, щоб залучити до цих зусиль Сполучені Штати, оскільки європейці можуть легко звернутися за підтримкою до Вашингтона в контексті оновленого трансатлантичного партнерства.
Деталі будуть залежати від кожного конкретного інституту, але в основі логіки має лежати подолання пост-ялтинської структури, яка закріпила перевагу великих держав після Другої світової війни з привілеєм вето в умовах біполярного протистояння, що зароджувалося на той час. Для цього ці інститути треба зробити прозорішими, більш представницькими та демократичнішими - надати право голосу тим країнам, які досі залишалися виключеними або маргіналізованими.
Спільна публікація Social Europe та IPS-Journal
NICOLETTA PIROZZI
Ніколетта Піроцці – керівник програми ЄС та менеджер з інституційних зв'язків у Інституті міжнародних справ (Istituto Affari Internazionali), спеціалізується на політиці та інститутах ЄС, італійській зовнішній політиці та міжнародній безпеці. Вона є президентом MondoDem, прогресивної мережі зовнішньої політики, і одним із засновників ProgressiveActs.
Джерело: https://socialeurope.eu/has-the-war-in-ukraine-made-the-eu-a-geopolitical-actor
