Зелений курс передбачає, що економічне зростання може бути "відокремлене" від екологічної шкоди. Це видавання бажаного за дійсне.
Європейський Союз прагне очолити світ у своїй політичній волі поставити цілі з порятунку планети і людства, розробити радикально нові інструменти, які зроблять досягнення цих цілей здійсненним, і примирити агресивну державну політику і радикальні корпоративні інновації. У грудні 2019 року, у зв'язку з кліматичною конференцією COP25 у Мадриді, Європейська Комісія виклала дорожню карту Європейського зеленого курсу, покликаного вплинути не лише на клімат, а й на сільське господарство, транспорт, промисловість - на все суспільство в цілому.
Європейський Парламент схвалив дві резолюції, до і після заяви Єврокомісії. Перша з них оголошує "надзвичайну кліматичну та екологічну ситуацію" - в Європі та в усьому світі - і закликає Комісію забезпечити, щоб усі відповідні законодавчі та бюджетні пропозиції були повністю узгоджені з метою обмеження глобального потепління, згідно з Паризькою угодою 2015 року, на 1,5 градуса вище доіндустріального рівня. Друга закликала ЄС якнайшвидше, але не пізніше 2050 року, подати до секретаріату Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату свою стратегію досягнення кліматичної нейтральності. Тим часом, він має включити до Європейського зеленого курсу ціль скорочення викидів парникових газів до 2030 року на 55%, яка була закріплена в Європейському кліматичному законі.
У липні 2021 року, коли цей закон набув чинності, Єврокомісія конкретизувала, що саме передбачатиме Європейський зелений курс. Тим часом у березні 2020 року вона розробила план дій для "циркулярної економіки", яка буде спрямована на повторне використання багатьох матеріалів - таких як скло, папір, пластик і одяг - і виробництво обладнання з більш тривалим терміном служби. За словами комісії, "циркулярна економіка допоможе нам відокремити економічне зростання від використання ресурсів, захищаючи природні ресурси Європи і водночас стимулюючи стале зростання".
Глобальний вплив на навколишнє середовище
Але чи є таке "зелене зростання" реалістичним? Необхідно враховувати весь життєвий цикл продукції, вплив на навколишнє середовище на кожному етапі глобального ланцюжка створення вартості, від якого залежить виробництво на глобальній Півночі: видобуток сировини, землекористування, використання і забруднення води, знищення засобів до існування людей, які живуть там, де видобуваються матеріали, а також екологічні витрати на транспортування сировини, машин, напівфабрикатів і відходів. Урядова політика на Півночі не враховує ці "імпортовані" екологічні наслідки та викиди.
Економічне зростання постійно вимагає більше енергії і більше матеріалів. Це включає в себе сировину, яку ми видобуваємо з землі, щоб зробити все, що ми використовуємо, а також землю і воду, які ми використовуємо для цього, а також для виробництва машин, інструментів, продуктів, житла і їжі. Є вчені і політики, які стверджують (як і комісія), що якщо ми будемо виробляти більш ефективно, ми зможемо відокремити економічне зростання від зростання матеріального виробництва, викидів парникових газів, використання води і землі.
Однак на сьогоднішній день немає жодних емпіричних доказів того, що це можливо. Навпаки, кожен раз, коли виробничий процес стає більш ефективним, це призводить до збільшення обсягів виробництва, а отже, до використання більшої кількості матеріалів та енергії. В екологічній психології це називається ефектом відскоку.
Відновлювана енергія?
Крім того, аналіз показує, що якби ми могли виробляти всю енергію, яку ми використовуємо сьогодні (без збільшення споживання), з відновлюваних джерел, то не вистачило б корисних копалин для виробництва машин, які б це робили. У цьому сенсі термін "відновлювана енергія" є дещо неправильним.
Сонце, вітер і вода є завжди - їх не потрібно відновлювати. Але машини, необхідні для використання цієї енергії, містять безліч мінералів: батареї включають кобальт, літій, нікель, марганець; сонячні панелі потребують рідкісних земель (неодим і диспрозій), кадмію, індію, галію, селену, срібла, телуру. Алюміній і мідь використовуються в усіх технологіях. Не всі ці мінерали піддаються вторинній переробці, і навіть якщо їх переробку можна було б покращити, все одно знадобилися б величезні додаткові обсяги.
Ці корисні копалини в основному знаходяться в країнах глобального півдня, включаючи Африку та Латинську Америку, де міжнародні корпорації перебувають під меншим тиском щодо дотримання прав працівників, у тому числі заборони дитячої праці. Їх видобуток продовжуватиме впливати на глобальну екосистему через викиди, використання і забруднення прісної води, вирубку лісів і надмірне землекористування, що зменшує площу орних земель, доступних для виробництва продовольства.
Глибоко вкорінена ідея
Поняття "зростання" є не лише економічною категорією, але й глибоко вкоріненим у повсякденному житті. Багато людей бачать сенс свого життя в накопиченні речей - новітніх телефонів, автомобілів чи одягу. Зростання вбудоване в капіталістичну систему виробництва, яка породжує домінуючу культуру конкуренції та індивідуалізації. Ми вважаємо, що на зміну їй має прийти культура солідарності - добробуту через спілкування не лише з іншими людьми, але й з усіма живими істотами.
Це здається нездійсненним завданням. Проте існує безліч протиріч між індивідуалістичною конкуренцією і потребами людей у саморозвитку і колективній ефективності, їхньою зацікавленістю у якісному виконанні роботи заради неї самої і практиками турботи на робочому місці і за його межами. Ці потреби і практики можуть стати джерелом іншого способу життя в союзі з іншими людьми та іншими видами.
Дивлячись на профспілки та їх стратегії "справедливого переходу", ми також знаходимо ці протиріччя в їх повсякденній політиці. Вони піклуються про своїх членів, але також відчувають тиск, протиставляючи свої інтереси інтересам інших працівників та природи, яка нас годує. Як дослідники і як активісти ми повинні розуміти і зміцнювати альтернативи і спиратися на ті інтереси працівників, які сприяють екологічно і соціально справедливому способу життя - тому, що корінні громади, які відкидають "екстрактивізм", визначили як "хороше життя".
"Процвітання без зростання
На основі цих потреб у хорошому житті, у дружбі і взаємній турботі, а також у роботі, яка не лише гарантує безпеку і забезпечує прожитковий мінімум, але й розвиває здібності і самостійність працівників, за останні 20 років з'явилася велика кількість літератури, яка доводить, що "процвітання без зростання" є неможливим. Одним з аргументів на користь цього є дослідження, які показують, що вище певного рівня додаткові активи не збільшують щастя.
Дійсно, багато людей в Європі, не кажучи вже про ширший світ, сьогодні не досягають цього порогу. Але економічне зростання - це не шлях до подолання бідності у світі: що нам потрібно зробити, так це покласти край нерівності. Багатства у світі достатньо - проблема в тому, як воно розподіляється і де виробляється, якою ціною для людей і планети.
Наприклад, у Бразилії постійно зростає виробництво сої. Це годує не бразильців, а свиней у Китаї, серед інших тварин. В той же час, виробництво рису та бобових постійно падає. Тому не дивно, що ідея доброго життя для всіх, яке не залежить від постійного зростання, походить від корінних громад глобального півдня, а точніше від кечуа в Болівії та Еквадорі. Sumak kawsay зазвичай перекладається як buen vivir, жити добре. Точніше, це означає "рясне життя" в гармонії з землею та іншими живими істотами.
Шлях до процвітання без зростання, безумовно, нелегкий. Але він спрямований на те, щоб вийти з глухого кута "зеленого зростання", одночасно сприяючи хорошому життю для всіх людей і процвітанню нелюдських видів, від яких залежить їх власне процвітання.
Заплутані в капіталістичних відносинах
Якщо екологічні дослідження та дослідження екологічної праці хочуть зробити свій внесок в екологічно і соціально справедливу трансформацію, вони повинні включити в свій аналіз всіх працюючих людей - незалежно від того, в якій частині світу вони працюють і як вони працюють. Вони повинні розуміти суперечливі та різні способи, якими всі вони вплутані в капіталістичні виробничі відносини.
Будь-яка праця, оплачувана чи неоплачувана, в секторі догляду чи в промисловості, різною мірою шкодить навколишньому середовищу (згадайте миючі засоби, що використовуються в домогосподарствах) і виробляє більше чи менше суспільно корисних продуктів (часто менше, згадайте масове виробництво сої). Завдання полягає в тому, щоб відокремити деструктивне від продуктивного, марне від корисного. Розділення праці, яка виробляє речі, і праці, яка виробляє життя (так зване відтворення) - яке іноді супроводжується засудженням першої і романтизацією другої - шкодить збереженню планети, придатної для проживання всіх живих видів, і створює розколи.
Щоб об'єднати працюючих людей, ми повинні дослідити, як потрібно трансформувати всю працю, щоб вона стала екологічно життєздатною, соціально корисною, розвивала здібності працівників і створювала безпечні та справедливі умови праці.
Автори:
Нора Ретцель - професор соціології в Університеті Умео, Швеція. Її остання публікація у співавторстві з Девідом Уззелом та Дімітрісом Стівісом - "Посібник Палгрейва з екологічних трудових досліджень" (Palgrave Handbook of Environmental Labour Studies). Вона очолює дослідницький проект, що фінансується Шведською дослідницькою радою FORTE, "Працівники як агенти зеленого і справедливого переходу".
Валерія Пуліньяно - професор соціології праці та промислових відносин у Левенському університеті, де вона очолює дослідницьку групу з питань трудових відносин та ринків праці. Її наукові інтереси включають порівняльний аналіз європейських промислових відносин та ринків праці.
Джерело: https://socialeurope.eu/from-green-growth-to-a-good-life
