Політична реконцептуалізація має вирішальне значення, якщо ми хочемо врятувати надію людства на стале глобальне майбутнє.
Наше майбутнє вирішується сьогодні. І це майбутнє буде під загрозою, якщо країни - багаті і бідні - і надалі не зможуть досягти прогресу у відмові від нестійких підходів до розвитку та економічного зростання.
Майже десять років тому в Порядку денному Організації Об'єднаних Націй до 2030 року був узгоджений план, який визначив 17 Цілей сталого розвитку (ЦСР). Виконавши 169 завдань, держави-члени ООН здійснили б перехід до сталого розвитку. Але перетворити прагнення на реальність виявилося зовсім іншою справою. Оскільки очікувані результати віддаляються, Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш використав останній саміт ЦСР у вересні минулого року, щоб запропонувати світовим лідерам план порятунку для досягнення цілей, на який щорічно виділяється 500 мільярдів доларів.
Вони відреагували у типовій дипломатичній манері. Багатші країни, такі як Німеччина, запропонували довгі списки зобов'язань, амбіцій та індивідуальних дій, тоді як бідніші країни-члени, такі як Ефіопія, нарікали на низький «потік фінансування розвитку в країни, що розвиваються», необхідний для реалізації цілей. Проте всі вони погодилися на політичну декларацію, в якій одночасно «підтвердили» свої зобов'язання і докоряли собі: «Досягнення ЦСР під загрозою». І роз'їхалися.
Учасники зустрічі в Нью-Йорку були «глибоко стурбовані» розривом між наявним фінансуванням і тим, що необхідно для реалізації ЦСР, визнаючи «нагальність надання передбачуваного, стійкого і достатнього фінансування розвитку країнам, що розвиваються». Але план Гутерріша щодо фінансування «найнагальнішого завдання людства», як висловилася Замбія, тепер повинен дочекатися Саміту майбутнього ООН, який відбудеться у вересні цього року.
Якщо залишити осторонь абсурдність постановки глобальних цілей, які впливають на національні економіки, без узгодження меж економічного зростання, існує гостра необхідність подолати цей параліч, оскільки до реалізації ЦСР залишилося менше семи років. І першою протиотрутою від інерції є критичне переосмислення соціально-політичних проблем, які намагаються вирішити Цілі сталого розвитку.
Усталені підходи
Загальна спрямованість ЦСР полягає в тому, щоб змінити підходи до розвитку, покращити загальний добробут і принаймні зменшити деградацію довкілля. Хоча це є дилемою колективних дій, переваги як для багатих, так і для бідних країн сприяють їхньому об'єднанню заради цієї мети.
Але, особливо в багатих країнах, існуючі підходи настільки вкоренилися у свідомості, що важко уявити щось інше, окрім нераціонального споживання, що стимулює темпи виробництва, які стають можливими завдяки нераціональному видобутку природних ресурсів. Політики організовують управління навколо цього циклу виробництва і споживання і побоюються наслідків суттєвих заходів, які могли б спричинити значні зміни - навіть руйнування - звичного способу і рівня життя, що може викликати занепокоєння національних електоратів, зважаючи на їхні очікування.
Відмова визнати очевидне також обмежує розуміння політиками конкретних проблем, на вирішення яких спрямовані ЦСР. Візьмемо ЦСР 7: «Забезпечити доступ до недорогої, надійної, стійкої та сучасної енергії для всіх». Досягнення цієї цілі сприятиме скороченню глобальних викидів викопного палива, пов'язаних з погіршенням стану довкілля. Енергія є «суспільним благом» - на відміну від приватного товару, неконкурентним і неексклюзивним - так само, як і охорона здоров'я, доступ до якої є правом у більшості цивілізованих країн.
Постійна нездатність політиків зрозуміти різницю між товаром, який купується і продається, і тим, що є - або повинно розглядатися як суспільне благо, означає, що вони не в змозі узгодити приватні економічні інтереси з інтересами широкої громадськості. Таким чином, хоча Африка має «майже необмежений потенціал сонячних потужностей», до 10 терават, на цьому континенті також історично проживає найбільша кількість людей у світі, які не мають доступу до електроенергії. Більше того, доки політики відповідно наполягатимуть на тому, що приватні гроші, а не державні інвестиції, повинні відігравати головну роль у вирішенні нагальних суспільних проблем, таких як ЦСР 7, провал гарантований.
На жаль, пільгові кредити від експортно-кредитних агентств (ЕКА) багатих країн, що підтримуються державою, так само керуються ринковими міркуваннями. Хоча фінансування ЕКА має вирішальне значення для енергетичного переходу в Африці, в період з 2015 по 2021 рік лише 20 мільярдів доларів з 354 мільярдів доларів, виділених на виробництво електроенергії з відновлюваних джерел, було надано африканським країнам, жодна з яких не входила до топ-15 країн, куди вони були спрямовані. Проте, звичайно, не буде жодного чистого глобального виграшу, якщо Європа скоротить викиди парникових газів, тоді як в інших країнах вони продовжуватимуть зростати.
Навряд чи сприяє
Нездатність політиків мислити поза «національним контейнером» перетворює необхідний узгоджений глобальний поштовх на ізольовані зусилля кожної країни-члена ООН, які найуразливіші з них мають найменше шансів виконати. З 2015 року команда голландських вчених вивчає, як ЦСР реалізуються в усьому світі, вказуючи на нерівномірність соціальних здобутків між країнами.
Візьмемо ЦСР 2 - «нульовий голод». У Німеччині «поширеність недоїдання» - показник прогресу в досягненні цієї мети - з 2000 року перебуває на прийнятному глобальному рівні 2,5, тоді як у Малі цей показник востаннє був зафіксований на рівні 9,8. Це робить безглуздим кліше ООН про те, що мета «нікого не залишити осторонь»; оголошення нульового голоду невід'ємним правом людини мало б більше сенсу.
Мир і стабільність є очевидними передумовами для будь-якого розвитку. Мир панує в континентальній Західній Європі вже майже 80 років, але з моменту формальної деколонізації африканських країн континент продовжує страждати від конфліктів. Соціально-політичні реалії в Судані (де ООН говорить про «кризу епічних масштабів»), Ефіопії (де «тривають масові вбивства») та постраждалому від посухи Сомалі (де минулого року «ледве вдалося запобігти голоду») навряд чи сприяють переходу до сталого розвитку. Щонайменше 15 збройних конфліктів на континенті наразі перешкоджають розвитку.
Встановлення єдиної універсальної мети для досягнення глобального миру і стабільності було б кращим для світу, ніж 17 невдалих ЦСР. Політолог Франк Бірманн та його команда з проекту GlobalGoals, що фінансується Європейським Союзом, які зроблять науковий внесок у Саміт майбутнього, стверджують, що «існуючі рамки необхідно зміцнити таким чином, щоб зобов'язати країни з високим рівнем доходу до більш рішучих і конкретних дій». Це вимагає визнання політиками промислово розвинених країн того, що приватний капітал часто вперто перетікає в регіони, вільні від конфліктів - тому їхні «зобов'язання» повинні бути державними грошима.
Серйозні та універсальні
Наслідки триваючого несталого розвитку є серйозними і універсальними, як це видно на прикладі зростаючих соціальних негараздів, пов'язаних з наслідками зміни клімату в Африці та Європі. Політика повинна бути беззаперечною силою, що стоїть за необхідністю жити стійко. Проте політики вважають, що приватні гроші заповнять дірки в державних бюджетах, хоча більшість ЦСР, таких як «міцне здоров'я і благополуччя» (3) і «відсутність бідності» (1), не пов'язані з переслідуванням приватних інтересів.
Результати середини шляху до досягнення ЦСР попереджають про те, що світ у небезпеці. Політики, особливо з промислово розвинених країн, які беруть участь у Саміті майбутнього, повинні подолати свою інертність. Взяття на себе більшої відповідальності та визнання того, що ЦСР передбачають фундаментальні соціальні зміни, вимагає державних рішень, що виходять за рамки ринкової логіки. Майбутнє людства не повинно визначатися прибутковістю інвестицій, а ґрунтуватися на нашій колективній волі та мужності відстоювати гідність і святість життя в усьому світі.
Автор:
Майкл Девіс-Венн - аналітик з питань публічної політики та експерт з політичних комунікацій, що базується в Берліні, спеціалізується на питаннях глобального управління, включаючи зміну клімату та права людини. Він є запрошеним дослідником програми «Етика антропоцену» Амстердамського вільного університету.
Джерело:
https://www.socialeurope.eu/sustainable-development-goals-time-for-a-rethink
Департамент міжнародних зв’язків апарату ФПУ
