Відбулось чергове засідання правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у новому складі, на якому було обрано Головою правління Фонду заступника Голови ФПУ Сергія Кондрюка. Після завершення засідання ми попросили його поділитися своїми думками щодо подальшої роботи Фонду.
- Сергію Михайловичу, як би ви охарактеризували діючу систему соціального державного страхування на випадок безробіття в Україні?
- Ще наприкінці 90-х років минулого століття, коли під час фінансово-економічної кризи в Україні рівень заробітної плати по споживчій вартості був найнижчим, а валовий продукт впав до самого низького рівня за всю історію України, саме в цей період й була вкрай складна ситуація з безробіттям. Тому ФПУ ще тоді ініціювала підготовку, запровадження та власне й прийняття абсолютно нової для України системи загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Коли готувався відповідний законопроект, в ньому було багато протиріч, бо треба було поєднати інтереси роботодавців, бізнесу, профспілок і працівників. Все це призвело до прийняття закону, який містив багато новацій, а також був насичений певними протиріччями. Багато експертів прогнозували, що він не витримає випробування часом і доведеться ухвалювати інший закон. Сьогодні ми можемо констатувати, що 14 років існування цього закону з певними змінами і доповненнями довели його життєздатність – система соціального страхування на випадок безробіття дозволила пережити не одну кризу, в т.ч. таку страшну, яка була в 2008-10 роках. Наша держава знала різні протести, але не було жодного бунту безробітних. Це свідчить про те, що система соціального страхування на випадок безробіття, Служба зайнятості зуміли виконати ті функції, які були на них покладені.
Згадуючи про цей закон, я це роблю не випадково, тому що одним із принципів, закладених в ньому, є паритетне тристороннє управління цим фондом роботодавцями, профспілками і урядовою стороною. Кожні шість років обирається новий склад Правління. В цей шестирічний період почергово Сторони очолюють його, висуваючи на посаду голови свого представника. 29 травня настала черга профспілкової сторони головувати в правлінні Фонду. За попередньою домовленістю у профспілковому середовищі на засідання Правління була винесена моя кандидатура. І сторона роботодавців, і сторона держави підтримали цю пропозицію.
- Які ключові проблеми зараз стоять перед Правлінням Фонду і Вами як його головою?
- Слід відзначити, що я починаю свою роботу не з чистого листа. Всі ці 14 років активно працювали Правління Фонду і Державна служба зайнятості. Представником профспілок у Правлінні Фонду був Ярема Васильович Жугаєвич, який гідно ніс прапор профспілок, захищаючи інтереси працівників. За цей період було створено матеріально-технічну базу і систему Державної служби зайнятості, її інформаційного забезпечення. Вона має сильний кадровий потенціал – це люди, які віддані своїй справі та заслуговують на пошану і увагу з боку і Фонду, і держави, бо робота з безробітними є дуже складна і благородна справа.
Сьогодні ми маємо глибоко деградований український ринок праці. Головними ознаками цього є те, що поза межами легального ринку праці знаходиться близько 5-7 млн. працездатних українців, які вимушені поневірятися у пошуках неофіційних заробітків, при цьому втрачаючи права на соціальний захист, на майбутню пенсію, на безпеку праці. Слід додати, що від 3 до 6 млн. українців займаються заробітчанством за кордоном. Страшно собі уявити, як відреагує національний ринок праці, коли наші співвітчизники раптом захочуть повернутися додому в короткий період часу. Що тоді буде з українським ринком праці?
На фоні цих проблем Державна служба зайнятості фіксує в рази меншу офіційну кількість безробітних, що говорить про те, що наші громадяни, які не мають роботи, або вимушені працювати в неформальних трудових відносинах, не поспішають до державної служби зайнятості і через це виникає питання, чому саме Служба зайнятості і Фонд не сприймаються безробітними як захисна парасолька.
- І у чому тут причина?
- Одна з причин цього – те, що мінімальна допомога по безробіттю, яка виплачується Фондом, складає навіть менше 80% від прожиткового мінімуму. У підсумку ця сума допомоги не варта використаного часу, вартості проїзду та стоптаних черевиків. Зрозуміло, що безробітних це не влаштовує. Вкрай негативно на ринок праці впливає те, що наші навчальні заклади, як вищі так і середні випускають багато фахівців, але не тих спеціальностей, які потребує вітчизняний ринок праці. Відтак у нас багато випускників, які вже на другий день після отримання диплому йдуть в Державну службу зайнятості, тому що у них немає практично перспективи знайти роботу по тій спеціальності, на яку були витрачені або батьківські, або державні гроші. У цій ситуації Фонд вимушений фінансувати значні обсяги витрат по перенавчанню, перекваліфікації безробітних, - це питання також потребує уваги.
Хочу також підкреслити, що на легальному ринку праці також не все гаразд. Значна частина офіційно працевлаштованих громадян, а за нашими оцінками чверть працівників отримують зарплату нижче собівартості їхньої праці, тобто працівник не може заробити кошти, щоб відновити у повному обсязі свій трудовий потенціал для подальшої роботи, і працює собі у збиток.
- Це дійсно парадоксально. А чому ж так відбувається?
- Феномен українського ринку праці полягає в тому, що у нас працююча людина попадає у зону бідності. Фактично бідність генерується у сфері праці – це алогічне явище, яке, безперечно, підриває мотивацію до праці.
- Які, на ваш погляд, мають бути пріоритети подальшої діяльності Фонду?
- На першому засіданні Правління було розглянуто низку стратегічних і тактичних питань. Найбільш гостро перед нами сьогодні стоїть проблема пошуку фінансово-ресурсної бази для виконання Фондом своїх зобов’язань перед застрахованими особами.
Перше - це мінімізація та оптимізація видатків. Але тут має бути певна межа, якщо безробітний від Державної служби зайнятості не отримає необхідної допомоги у пошуку роботи, в перенавчанні через брак коштів, то не виключено, що ми можемо в нашій країні відчути жахіття бунтів безробітних – тих людей, кому вже дійсно нічого втрачати, бо відсутність роботи позбавляє їх джерел для існування.
Друге – держава, яка поклала на Фонд багато своїх функцій та обов’язків, за законом мала б перераховувати на його рахунок певні асигнування з Державного бюджету. Однак, цього не робиться. І зараз вже існує загроза, що Фонд буде не спроможній виконати певні свої функції. Наприклад, це стосується виплати допомоги чорнобильцям, молоді при влаштування на перше робоче місце. І через суд, звичайно, ці люди можуть домагатися забезпечення своїх законних прав. Логічно виникає запитання – хто має відповідати перед громадянами за невиконання фінансових зобов’язань? Тому при формуванні Держбюджету на 2015 рік ми послідовно будемо відстоювати свої обґрунтовані пропозиції щодо участі держави у цих процесах.
Активна робота буде вестись з роботодавцями, бо тінізація заробітної плати призводить до суттєвого зменшення перерахувань єдиного соціального внеску, що вливає на діяльність Фонду. Перерозподіл у середині соціального внеску в умовах загострення загроз на ринку праці потрібно переглянути в бік збільшення тієї частки, яка буде йти до Фонду.
- Яке Ваше бачення шляхів ефективного вирішення проблеми безробіття в Україні?
- Так сталося, що обрання мене на пост голови правління Фонду відбулось у період складної соціально-економічної ситуації в нашій державі. В цьому році ми будемо мати серйозне падіння ВВП, що пов’язане з падінням виробництва. І наслідком цього буде скорочення кількості робочих місць. Ми очікуємо, що період між листопадом цього року і березнем наступного буде найскладнішим на ринку праці. Цей процес буде супроводжуватися достатньо високим рівнем безробіття. І всі сторони соціального діалогу, інституції громадянського суспільства мають уважно поставитись до цих ризиків та спробувати завчасно підготуватися, щоб мінімізувати негативні наслідки.
У зв’язку з цим ми ініціювали проведення найближчим часом в Інституті підготовки кадрів Державної служби зайнятості широкої дискусії за участю науковців, експертів, представників всіх сторін соціального діалогу, де б ми мали спрогнозувати три сценарії розвитку ситуації на ринку праці як в цьому році, так і на найближчу перспективу. Тобто, мова йде про умовно оптимістичний, песимістичний і базовий сценарій. Потрібно, щоб визначити загрози, які можуть стояти перед нами. Ми повинні дати відповідь, що потрібно зробити, щоб ті, хто потрапить під загрозу втрати роботи, не втратили підґрунтя для збереження соціального статусу і отримали можливість матеріальної і моральної підтримки, підвищення професійного рівня для подальшого працевлаштування.
Інформаційно-аналітичний центр ФПУ
