У яких випадках застосовується контрактна форма трудового договору? З ким укладається контракт?
Відповідно до частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі – Кодекс) контракт є особливою формою трудового договору, сфера застосування якого визначається законами України. Умови контракту щодо обов'язків та відповідальності сторін, матеріального забезпечення й організації роботи працівника, а також підстав і порядку його розірвання визначаються за угодою сторін. Положення контракту не можуть суперечити чинному законодавству України, а сфера його дії не може бути розширена сторонами навіть за наявності взаємної згоди.
Виходячи з викладеного, власник або уповноважений ним орган, а також фізична особа-підприємець (далі – роботодавець) може ініціювати укладення трудового договору у формі контракту з працівником (як під час прийому на роботу так і згодом) лише у тому разі, якщо останній належить до категорії працівників, з якими відповідно до положень законів України може укладатися контракт. Порушення цих вимог може бути підставою для визнання відповідно до статті 9 Кодексу недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з законодавством України (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9).
Правовою підставою для укладання контракту з керівником юридичної особи, незалежно від форми власності, є стаття 65 Господарського кодексу України. Натомість у законодавстві відсутні правові підстави для укладення контракту з керівниками філій, представництв, директорами за напрямами діяльності, тощо, оскільки ці посади зазвичай належать до категорії заступників директора.
Контракт є обов'язковою формою трудового договору для керівників державних підприємств, що укладається відповідно до Типової форми контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 02.08.1995 р. № 597 (зі змінами) на підставі Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1993 р. № 203.
При укладанні контракту з керівником юридичної особи недержавної форми власності зазначена Типова форма носить лише рекомендаційний характер.
У разі укладення контракту з іншими категоріями працівників, визначеними законами України слід керуватись Положенням про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 р. № 170, а також Типовою формою контракту з працівником, затвердженою наказом Міністерства праці України від 15.04.94 р. № 23.
Укладений між сторонами контракт є підставою для подальшого видання наказу про прийняття на роботу або зарахування працівника на посаду із погодженої дати.
Таким чином, контракт набирає чинності або з моменту його підписання, або з дати, визначеної сторонами. Він оформлюється у двох примірниках (для кожної із сторін), що мають однакову юридичну силу. Сторони вільні у внесенні змін до змісту контракту за взаємною згодою. Такі зміни мають бути складені у письмовій формі.
З огляду на положення частини першої статті 21 Кодексу укладення контракту може відбуватися як під час прийому на роботу, так і в подальшому, наприклад, якщо працівник вже перебуває у трудових відносинах і працює у роботодавця на умовах безстрокового трудового договору.
Запровадження контрактної форми трудового договору з раніше прийнятими працівниками має відбуватися за процедурою зміни істотних умов праці, визначеною у статті 32 Кодексу.
Так, роботодавцю необхідно видати відповідний наказ та ознайомити з ним працівників, з якими укладатиметься контракт не пізніше ніж за два місяці до дати його укладання. Відповідно працівники, які відмовляються від підписання контракту після закінчення двомісячного строку попередження підлягають звільненню за пунктом шостим статті 36 Кодексу (у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці). А працівники, які надали згоду на зміну форми трудового договору, приступають до роботи відповідно до визначених у ньому умовах.
Контракт як різновид трудового договору, може бути розірваний як з підстав, визначених законодавством, так і з підстав, передбачених у самому контракті.
Зокрема, контракт може бути розірваний у зв'язку з закінченням строку його чинності на підставі пункту другого статті 36 Кодексу, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці працівника. Попереджати працівника про звільнення в цьому випадку не потрібно.
У разі дострокового розірвання контракту через невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань, передбачених контрактом (п.п 4–6 Типової форми контракту), сторона, яка є ініціатором припинення відносин, має попередити іншу сторону про розірвання контракту за два тижні.
У разі дострокового розірвання контракту з ініціативи роботодавця у випадках, передбачених статями 40 і 41 Кодексу, працівники звільняються з дотриманням всіх гарантій і виплати компенсацій, передбачених законодавством для вивільнюваних працівників, в тому числі гарантій, встановлених законодавством для членів профспілки.
Якщо працівник звільняється з підстав, передбачених контрактом (наприклад, за розголошення комерційної таємниці, невиконання умов контракту, порушення правил безпеки виробництва, недодержання заходів щодо охорони навколишнього середовища тощо), він підлягає розірванню на підставі пункту восьмого статті 36 Кодексу.
Розірвання контракту до закінчення терміну його дії може відбуватися і на вимогу працівника у разі наявності у нього поважних причин, передбачених статтею 39 Кодексу.
Хоча контракт є різновидом строкового трудового договору, про який йдеться в частині другій статті 23 Кодексу, положення щодо продовження чинності строкового трудового договору на невизначений строк (частина друга статті 39-1 Кодексу), не поширюються на нього.
Департамент правового захисту ФПУ
