Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Чинне законодавство не містить норм, які б забороняли власнику юридичної особи (її майна) або уповноваженому ним органу змінювати місцезнаходження підприємства, установи, організації на свій розсуд, якщо це зумовлено виробничою необхідністю та відповідає інтересам господарської діяльності (як комерційної, так і некомерційної).
Зазвичай, такі зміни мають суттєві юридичні наслідки для працівників юридичної особи (її структурних підрозділів), оскільки призводять до зміни умов їхніх трудових договорів.
Згідно зі статтею 32 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 КЗпП України та в інших випадках, передбачених законодавством.
Під терміном «інша місцевість» мається на увазі інший населений пункт.
Тобто переведення працівника в іншу місцевість, у тому числі разом з підприємством, установою, організацією вважається переведенням на іншу роботу і може здійснюватися лише за згодою працівника, оскільки внаслідок переведення змінюється одна з важливих умов трудового договору – місце виконання трудових обов’язків.
Не слід плутати переведення на іншу роботу та зміну істотних умов праці внаслідок змін в організації виробництва і праці.
Диспозиція частини першої статті 32 КЗпП України визначає порядок переведення працівника на іншу роботу саме за відсутності змін в організації виробництва і праці, супроводжуваних зміною істотних умов праці.
Слід звернути увагу, що законодавство не містить норм, які передбачають обов’язок власника або уповноваженого ним органу повідомляти працівника про зміну місцезнаходження юридичної особи не пізніше ніж за два місяці, якщо переїзд відбувається не внаслідок змін в організації виробництва і праці.
При зміні місцезнаходження кінцевий строк перебування юридичної особи у даному населеному пункті, а відтак і останній день роботи працівника, який відмовився від переведення до іншого населеного пункту разом з підприємством, установою, організацією визначається у розпорядчому акті власника або уповноваженого ним органу (наказі, розпорядженні тощо).
При відмові працівника від переведення на роботу в іншу місцевість трудовий договір з ним припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.
У разі звільнення за цією підставою працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку (частина 1 статті 44 КЗпП України), або в більшому, передбаченому Колективним договором, розмірі.
Натомість, працівники, які погодилися на переведення на роботу в іншу місцевість користуються гарантіями та компенсаціями, передбаченими статтею 120 КЗпП України при переведенні їх на іншу роботу, коли це зв’язано з переїздом в іншу місцевість.
Порядок одержання зазначених гарантій та компенсацій визначений у Постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 р. № 255 «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість».
Департамент правового захисту апарату ФПУ
24.11.2014 р.
