12 червня 2013 року, на Буковині відбулося виїзне засідання Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці щодо практичного застосування Закону України «Про зайнятість населення» за участю народних депутатів України, представників Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, органів державної влади, профспілок і роботодавців.
Чернівецька область обрана не випадково для обговорення Закону України «Про зайнятість населення», оскільки в західному регіоні України пропозиція на ринку праці значно перевищує попит.
На початку роботи Комітету голова обласної державної адміністрації Михайло Папієв зазначив, що нинішнє виїзне засідання, безсумнівно, внесе необхідні корективи у діяльність структур державної влади, які опікуються проблемами зайнятості населення та дозволить розв’язати низку важливих соціальних завдань. За його словами передбачається концептуально новий підхід до вирішення проблеми працевлаштування громадян. Йдеться про перехід від практики адміністрування до системи стимулювання зайнятості населення.
Чітко та змістовно висловили свою позицію і профспілки Буковини.
У своєму виступі голова Чернівецької обласної ради профспілок Шкварковський Володимир Антонович наголосив, що ситуація на ринку праці, в умовах зростання пропозиції робочої сили і скорочення попиту на неї є одним із пріоритетних напрямів діяльності профспілкових організацій всіх рівнів та профспілкових об’єднань.
Якщо говорити про Буковину, то ці питання періодично виносилися на обговорення обласної тристоронньої соціально-економічної ради, пленумів облпрофради, обов’язково включалися до зобов’язань соціальних партнерів обласної, Чернівецької міської та районних угод, колективних договорів. Укладена угода про співпрацю облпрофради з обласним центром зайнятості тощо.
Спільна діяльність сторін соціального партнерства забезпечила, в основному, збереження потенціалу трудових колективів. Так, тільки за останні 2 роки із 19 тисяч чоловік передбачуваних на скорочення, фактично скорочено менше 2,5 тисяч, і це при тому, що розмір середньої зарплати по області у 2012 р. зріс на 17,3 %, що вище середньо українського показника, і становила 2329 грн., а заборгованість по зарплаті склала всього 127 тис. гривень. Водночас є невтішним той факт, що із 30 тисяч вакансій зареєстрованих за останні роки в центрах зайнятості області більше 51% пропонувалися з мінімальною заробітною платою. Станом на 1 січня 2013 р. на одну вакансію претендувало 15 осіб ( по Україні – 11).
Загальновідомо, що головною проблемою українського ринку праці є низький рівень оплати праці, який не забезпечує відтворення робочої сили,
можливість для утримання сім’ї, що робить невигідним працювати в легальному секторі економіки України, а, відтак, спонукає відтік робочої сили в «тіньову» економіку або вимушує громадян масово виїзжати за кордон.
Не дивлячись на те, що багато наших пропозицій не були враховані, профспілки позитивно сприйняли рішення щодо прийняття нового Закону України «Про зайнятість населення», оскільки переконані, що він сприятиме і легалізації трудових відносин, і, що головне, радикальному підвищенню оплати за виконані роботи.
На жаль, на сьогодні цього поки-що не сталося. Забракло підзаконної нормативно-правової бази та порядку застосування цих змін.
Головний недолік в нинішній редакції Закону не в його окремих вадах, а в тому, що, на наш погляд, він в цілому не виконує свою основну функцію – не вирішує системних проблем ринку праці: безробіття, зарплат у конвертах та дисбалансу у відносинах роботодавець – найманий робітник. А без вирішення цих проблем марно сподіватися на поліпшення ситуації на ринку праці.
Враховуючи важливість питання підвищення престижності суспільно-корисної праці зменшення безробіття вважаємо за потрібне розглянути це питання на спільному засіданні Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та праці та Ради ФПУ за участю соціальних партнерів.
Доречним було би також прискорити введення в дію нормативно-правових актів, а також внести зміни до окремих статей Закону та Положень.
Щодо наших пропозицій, то вони наступні:
1. Ситуація з працевлаштуванням є не простою, відтак ті, хто хочуть працювати, ладні пристати на будь-які умови, зокрема погодитися на нелегальну чи напівлегальну роботу. А це жодним чином не сприяє підвищенню продуктивності праці, закріпленню кадрів. Положення закону не змінюють існуючого балансу інтересів у бік позитиву. Новації які прописані в ньому здебільшого стосуються лише роботодавців.
Враховуючи що, на ринку праці пропозиція значно перевищує попит, тож роботодавці й диктують свої умови. Вони не хочуть брати на роботу молодь, яка ніби то немає досвіду, тих, кому за сорок, не кажучи вже про старших людей, вигадують для них безліч додаткових умов до вакансії. Тому необхідно збалансувати норми закону про зайнятість та закону про професійний розвиток працівників.
2. На жаль, пропаганда в засобах масової інформації різноманітних способів «заробляння» грошей не мотивує молодь до зайнятості суспільно-корисною працею.
Тому, було б доречним включити до рекомендацій Комітету розробку та реалізацію державної програми пропаганди суспільно-корисної праці, особливо робітничих професій. Необхідно забезпечити державну підтримку працівників освіти, медицини, культури, які готові іти працювати в селах і селищах, створивши їм відповідні умови, шляхом надання одноразової адресної допомоги в п’ятнадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати та забезпечивши житлом на період виконання трудових обов’язків, або надання безвідсоткових кредитів на будівництво чи придбання житла.
Слід чітко окреслити механізм проходження стажування молодих спеціалістів (ст..29 Закону) Пропонуємо також внести зміни в законодавчі акти в частині здійснення запису в трудові книжки особам, які проходять стажування на підприємстві. Згідно останнього абзацу п. 1 ст. 29 ЗУ запис про проходження стажування до трудової книжки повинен вносити роботодавець, проте, трудовим законодавством дана норма не передбачена. Стаття 48 КЗпП України, що регламентує порядок ведення трудових книжок передбачає, що трудові книжки ведуться тільки на штатних та нештатних працівників, що підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.
З метою уникнення зловживань з боку роботодавців, необхідно посилити контроль за організацією стажування зі сторони служб зайнятості та державної інспекції праці. Законом вводиться механізм компенсаційних виплат, пов'язаних з витратами зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування для роботодавців, які протягом 12 календарних місяців забезпечували створення нових робочих місць, працевлаштовували на них працівників і упродовж цього періоду щомісяця здійснювали їм виплату заробітної плати в розмірі не менше ніж три мінімальні заробітні плати. Передбачається, що механізм компенсації стимулюватиме роботодавців до створення нових робочих місць та працевлаштування на них молоді.
Проте, на сьогоднішній день вартість створення нового робочого місця значно перевищує ті виплати та податкові пільги, якими держава намагається підтримати відповідну ініціативу роботодавців, до того ж, мабуть є проблематичним досягти на новоствореному робочому місці такої заробітної плати.
3. На жаль, ст. 4 відносить значну частину сільського населення до категорії занятих, нібито знизивши рівень безробіття.
Чинність цієї дискримінаційної статті Закону призвела до того, що така категорія мешканців села, які не мають роботи, але реально потребують допомоги на випадок безробіття, не можуть стати на облік в центрі зайнятості та отримати статус безробітного через те, що вони згідно вказаної статті цього Закону стали «належати до зайнятого населення».
Якщо на сільських підприємствах, в установах і організаціях немає робочих місць, а член ОСГ вважається зайнятою, то звідки ж робочі місця візьмуться для молодих? Якщо ж робота є, то чи не логічніше заохочувати до перенавчання та отримання роботи також і тих людей, хто вже проживає у селі?
Отже, текст Закону «Про зайнятість населення» свідчить про відсутність стратегії розвитку сільських територій та забезпечення зайнятості на селі.
4. Ст. 30 ніби то підвищує можливість конкурентоспроможності громадян, старших 45 років шляхом надання ваучера для перепідготовки. Водночас
до підрозділу «Кваліфіковані робітники» включені професії (спеціальності): водій тролейбуса, тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва, машиніст автогрейдера, водій навантажувача.
Як відомо, ці професії (спеціальності) відносяться до робіт із важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»). Особи віком старше 45 років не зможуть набути необхідного стажу на зазначених роботах до законодавчо визначеного віку (чоловіки - після досягнення 55 років, жінки - після досягнення 50 років). Тому ці робітники будуть вимушені працювати до набуття загального пенсійного віку (60 років), що є неприпустимим, оскільки ця діяльність потребує значних фізичних навантажень.
Тому пропонуємо частину третю статті 30 Закону України «Про зайнятість населення» викласти в такій редакції:
«Порядок видачі територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, ваучерів та перелік професій, спеціальностей та напрямів підвищення кваліфікації, для навчання за якими може бути виданий ваучер, згідно потреб адміністративно-територіальної одиниці, погоджений з профспілками, затверджуються Кабінетом Міністрів України».
5. І останнє. Немає ніякої ясності у відношенні організації роботи суб’єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання роботи у іншого роботодавця ( ст.36,39 Закону).
Крім того, п.3 Порядку суперечить поняттю «суб’єкта господарювання», передбаченого ст.1 Закону і п.2 Порядку.
Необхідно до вступу в силу Порядку змінити п.3, виключивши з нього найм працівників як основний вид діяльності, оскільки, частіше всього, це форма використання праці найманих працівників, а не вид діяльності, а також привести його у відповідність зі ст.1 Закону і п.2 Порядку.
При цьому, як показує практика, біда не тільки в тому, що узаконили діяльність цих суб’єктів господарювання, яка тягне за собою погіршення соціальних гарантій працівників, але й в тому, що всі податки і збори в фонди соціального страхування проводяться по місцю реєстрації юридичної особи. А ці суб’єкти господарювання, як правило, зареєстровані в інших областях, а іноді і в інших країнах. Таким чином, недостатність поповнення фондів на місцях, де фактично створені робочі місця і обмежили можливість здійснення державного та громадського контролю за результатами їх діяльності та дотриманню ними норм діючого трудового законодавства.
Вважаємо за необхідне вирішити питання про те, щоб «суб’єкти господарювання», як юридичні так і фізичні особи, були зареєстровані в тих містах і районах, де розташовані підприємства, що використовують їх «запозичену працю».
На нашу думку, радикально змінити ситуацію на ринку праці міг би і Трудовий кодекс України, проте його прийняття невиправдано переноситься.
Профспілки вважають, що тільки консолідація зусиль всіх Сторін соціального діалогу, внесення змін до ЗУ «Про зайнятість населення» забезпечить підвищення рівня конкурентоспроможності робочої сили, зменшення безробіття, покращення добробуту громадян України.
Підсумовуючи, Володимир Шкварковський побажав гостям плідної та ефективної роботи на гостинній буковинській землі.
Чернівецька обласна рада профспілок
