Джозеф Стігліц,The New York Times:
Добре відомо, що в останні роки в заможних країнах, особливо у США, нерівність доходів і достатку поглибилася, а після Великої депресії - ще більше.
Але як у решті світу? Чи звужується прірва між країнами, з тим як Китай і Індія витягають сотні мільйонів людей з бідності?
А як справи йдуть у бідних країнах або країнах з середніми доходами? Там нерівність поглиблюється, чи ситуація покращується? Чи ми рухаємося в бік справедливішого світу чи несправедливого?
Дослідник Всесвітнього Банку економіст Бранко Мілановіч разом з іншими вченими дає відповіді на деякі з цих складних питань.
Промислова революція, що розпочалася у 18 столітті, забезпечила Європу і Північну Америку гігантським багатством.
Звичайно, нерівність у цих країнах була вражаючою - згадайте про текстильні фабрики Ліверпулю і Манчестера у 1820 роках і багатоквартирні будинки східної частини Манхеттену і південної частини Чікаго у 1890 роках.
Але прірва між багатими і рештою у якості глобального феномену, ще більше зросла під час Другої світової війни.
На той день нерівність між країнами була набагато більшою, ніж нерівність всередині країн.
Але починаючи з моменту падіння комунізму в кінці 1980 років, економічна глобалізація прискорилася і прірва між націями почала скорочуватися. Період з 1988 до 2008 року "став свідком першого зменшення глобальної нерівності між громадянами світу, починаючи з Промислової революції, написав у своїй книзі Мілановіч.
І хоча прірва між деякими регіонами значно зменшилася, зокрема між Азією і Заходом, але залишається великою.
Середні доходи у країнах стали схожими за останні десятки років, особливо зі зміцненням Китаю та Індії. Але загальна рівність серед всіх людей мало покращилася - лише на 1,4% з 2002 по 2008 рік.
Тож поки країни Азії, Середнього Сходу і Латинської Америки наздоганяють Захід, бідняки майже не побачили переваг зростання рівня життя.
Мілановіч з’ясував, що з 1988 по 2008 рік у 1% найбагатших людей світу дохід виріс на 60%, а у 5% найбідніших зовсім не виріс. І хоча середній дохід значно збільшився за останні десятиріччя, досі існує величезний дисбаланс: 8% людства забирає додому 50% всесвітнього прибутку, а 1% найбагатших – 15%.
Найбільшу користь від прибутку отримує світова еліта - виконавчі директори фінансового і корпоративного сектору заможних країн і великі "зростаючі середні класи" Китаю, Індії, Індонезії та Бразилії.
Хто ж тоді програв? Африканці, деякі латиноамериканці і мешканці пост-комуністичної Східної Європи, підрахував Мілановіч.
США подає особливо песимістичний приклад світові. Особливо через те, що світ наслідує Америку, то якщо він це зробить і зараз, райдужного майбутнього не буде.
З одного боку зростання нерівності прибутків у благоустрою у США - це частина тренду, популярного у західному світі.
Дослідження 2011 року Організації економічної співпраці і розвитку з'ясувало, що нерівність прибутків вперше почала зростати в кінці 1970 і на початку 1980 років у США і Британії, а також в Ізраїлі.
Тенденція почала поширюватися в кінці 1980 років. За останнє десятиріччя нерівність прибутків зросла навіть у традиційно егалітарних країнах, таких як Німеччина, Швеція і Данія. З деякими винятками - Франція, Японія, Іспанія, що входять до 10% найприбутковіших країн, дали ривок вперед, а нижні 10% ще більше відстали.
Але тенденція не була світовою чи неминучою. За ті самі роки такі країни, як Чілі, Мексика, Греція, Туреччина і Угорщина змогли значно зменшити нерівність прибутків, що підштовхнуло на думку про те, що нерівність - це продукт політичних, а не лише макроекономічних сил.
Неправда, що нерівність - це неминучий наслідок глобалізації, вільної праці, капіталу, товарів, послуг і технологічних змін, які йдуть на користь краще освічених і краще підготовлених робітників.
Серед розвинених економік США має найгірший розподіл прибутків і можливостей, а також сумні макроекономічні наслідки.
ВВП США за останні 40 років виріс більше, ніж у 4 рази і майже подвоївся за останні 25 років. Але всім відомо, що користь від цього отримали лише найзаможніші.
Минулого року найбагатший 1% американців уніс додому 22% національного прибутку, а найбагатші 0,1% - 11% прибутку. Дев’яносто п'ять відсотків всіх прибутків, починаючи з 2009 року відійшло одному проценту найзаможніших американців.
За нещодавно оприлюдненими даними, середній прибуток в Америці не збільшувався вже майже чверть століття. Типовий американець зараз заробляє менше, ніж він міг би заробити 45 років тому, якщо врахувати інфляцію. Люди із середньою освітою без університетської освіти зараз заробляють в чотири рази менше, ніж 4 десятка років тому.
Американська нерівність почала зростати 30 років тому, разом зі зниженням податків для багатіїв, послабленням регулювання у фінансовому секторі. Це не збіг обставин.
Ситуація погіршилася із недоінвестуванням у інфраструктуру, освіту і сферу охорони здоров'я, а також у соціальну сферу. Поглиблення нерівності шкодить нашій політичній системі і демократичному управлінню.
А Європа також занадто жваво наслідує поганий приклад США. Широка економія, від Британії до Німеччини, призводить до високого рівня безробіття, падіння заробітних плат і зростання нерівності.
Чиновники, зокрема новообраний канцлер Німеччини Ангела Меркель і голова ЄЦБ Маріо Драґі, вважають, що проблеми у Європі є наслідком роздутих витрат. Але така точка зору лише занурила Європу у рецесію.
Цю ситуацію "зам'яли" і "офіційно" оголосили про завершення рецесії. Але це мало заспокоїло 27 мільйонів безробітних у ЄС.
По обидві боки Атлантики заощадники-фанати кажуть, це гірка пілюля, з якою ми маємо миритися, щоб досягти процвітання. Але процвітання для кого?
Надмірна фінансіалізація, через яку Братнія є другою за нерівністю країною серед найзаможніших після США, також допомагає пояснити поглиблення нерівності.
У багатьох країнах слабке корпоративне управління і пагубна соціальна згуртованість призвели до збільшення прірви між зарплатами керуючих директорів і звичайних працівників. Не у п'ятсот разів, як в американських найбільших компаніях, але все ж більше, ніж до рецесії.
Американська практика, коли компанії використовують ресурси для отримання вигод без збільшення загального економічного пирога - стали поширюватися на весь світ.
Асиметрична глобалізація також наробила справ у всьому світі.
Мобільний капітал вимагає поступки на зарплатах працівникам і поступки у сплаті податків. В результаті залишається гонка до дна. Під загрозою зарплати і умови праці.
Такі фірми-іноватори, як Apple, чиї принципи роботи засновані на новому слові науки і технології, багато в чому спираються на підтримку уряду, і так само запобігають сплаті податків. Вони раді брати, а не віддавати.
Нерівність і бідність серед дітей - це особливо ганебна річ.
Деякі праві кажуть, що бідність - це результат ліні і поганого вибору. Діти не можуть робити вибір за своїх батьків.
У США близько одного з чотирьох дітей живе у бідності. У Іспанії і Греції - один з шести. У Австралії, Британії і Канаді - більше одного з десяти. Цього можна уникнути.
Деякі країни змогли створити більш рівні економіки: Південна Корея, де півстоліття тому лише один з десяти міг відвідувати університет, зараз б'є рекорди з вищої освіти.
Тому зараз я бачу світовий поділ на країни, які хочуть і не хочуть щось робити.
У деяких країн цілком вийде створити спільне процвітання - єдине процвітання, яке може бути довготривалим. Інші дозволять нерівності поглиблюватися.
У таких поділених спільнотах багатії будуть жити за закритими воротами, відгороджуватися від бідних, чиє життя їм незрозуміле. І навпаки.
Я бачив країни, які обрали цей шлях. Це не ті місця, де більшість з нас хотіла би жити, байдуже, чи в палацах, чи в нетрях.
