Не піддаючи жодному сумніву курс на розбудову Незалежної Держави, не вдаючись в екскурс прожитих років Незалежною Україною задамось питанням правильності вибору економічної доктрини розвитку країни. Напевне є симпатики того як формувалась наша національна та регіональні економіки, є й ті хто з різних причин вважає хибним шлях вибраний «новими українськими бізнесменами».
Моя суб’єктивна точку зору базується на спробі дати відповіді на наступні питання:
- 1.Приватизація левової частини державних підприємств дала новому українському бізнесу можливість довести ефективність управління новими власниками. Як змінився обсяг і структура виробляємої (зокрема експортуємої) продукції українськими підприємствами в перерахунку на душу населення в порівняні з постсоціалістичними країнами(з умовно рівними стартовими можливостями як Польща, Угорщина, Румунія, Білорусь, Казахстан), а також в країнах «соціалістичного вибору» (як Куба, Китай, В’єтнам)? Як змінились кінцеві ціни на товари і послуги цих виробників в перерахунку на середньодушовий дохід громадян цих країн? Як змінилась кількість робочих місць в кваліфікаційному й технологічному розрізі? Як змінився рівень виробничого травматизму(інвалідність, летальність)
- 2.Проголошена «політика дешевої робочої сили» дала новому українському бізнесу колосальний ресурс. Як це позначилось на модернізації вітчизняного виробництва й переході його до нових технологічних укладів? Як змінилось співвідношення обсягів виробленої продукції у розрізі ВВП на душу населення України з вище названими країнами?
- 3.Економія на трудових ресурсах, екології, армії дала також колосальний ресурс для інвестицій в інфраструктуру, громадське обслуговування. Як змінилось співвідношення доступності до якісної освіти, медицини саноторно-курортної реабілітації? Як змінились наші дороги, рухомий склад авто, авіа та залізничниці саме в порівняні з названими країнами?
- 4.Як змінилась тривалість життя українців за 23 роки «нової ринкової політики» і як змінилась тривалість життя за цей період ? Зокрема важливим є порівняння показників дитячої смертності та смертності в працездатному віці знов таки з тими ж названими країнами.
- 5.Як змінились рейтинги порівнюваних країн за індексом людського розвитку, що щорічно визначається ООН?
Чи є ці питання упередженими? Можливо, але відповідь на ним дає неупереджений висновок – українці за багатьма параметрами живуть гірше ніж у сусідніх країнах, а відставання від так званих цивілізованих країн залишається нецивілізовано катастрофічним.
Будучи за освітою будівельником і економістом, я сформував свій діагноз хвороби новітньої української економіки, який дисонує з моєю інженерно-економічною сутністю, але відповідає на більшість моїх запитань.
На моє переконання вітчизняна економіка, вітчизняний бізнес має в гострій формі три небезпечні захворювання:
- Глибинну і системну корозію моральності, духовності, а відтак нехтування загально людськими цінностями;
- Тотальний правовий нігілізм помножений на морально-духовний нігілізм, що все більше має ознаки цинізму;
- Кричуща соціальна несправедливість по відношенню до працівників, ветеранів праці, членів їх сімей.
Яке майбутнє у такої економіки? Які закладає така економіка підвалини для нашої Держави?
Не хочу піддатись спокусі шукати винних, спробую висловити своє бачення щодо того що ж робити в базовій сфері суспільного життя – у сфері праці.
- 1.Ключовим чинником економічної, правої і соціальної несправедливістю в сфері праці є те, що праця для працівника є нерентабельною. Тобто понад третини працюючих чесно відпрацювавши повну норму робочого часу не заробляють необхідну суму коштів навіть для відтворення своєї робочої сили, дві третини не здатні належно утримувати свої сім’ї і мати можливість для розширеного відтворення свого трудового потенціалу. Головним у вирішенні цього питання є невідкладне запровадження і жорстке забезпечення виконання обов’язкового розміру мінімальної заробітної плати на рівні раціонального споживчого бюджету працюючого(з урахуванням повноцінного харчування, платності послуг медицини та освіти, комунальних платежів, оренди житла, сімейної складової та сплачуваних податків і соціальних страхових внесків) в теперішніх цінах – 2,5-3 тисячі гривень подальшим динамічним зростанням до 500-700 євро. Середня заробітна плата має бути в двічі більшою за мінімалку з обов’язковим врахуванням освітньо-професійної кваліфікації.
- 2.Якість робочого місця, безпека умов праці потребують цивілізаційно нового підходу. Принципи такого підходу
- беззастережний пріоритет здоров’я і життя працівника(потребує формування нової філософії патріотичного бізнесу та запровадження системи ефективного суспільного-державно моніторингу за якістю робочих місць);
- роботи у шкідливих умовах можуть застосовуватись лише у випадку коли такі роботи визнані об’єктивною суспільною необхідністю при умові максимального індивідуального і колективного захисту(вимагає кардинального покращення існуючої практики) та з повною компенсацією працівнику на повноцінне відновлення здоров’я і трудового потенціалу за працю в таких умовах(це в 3-7 разів більше ніж на сьогодні «компенсують» працівнику грошима, відпочинком, засобами реабілітації);
- національної системи профілактики виробничого травматизму та розгалуженої мережі закладів трудової реабілітації. На часі прийняття Загальнонаціональної програми відродження та розвитку трудового потенціалу.
- 3.Принциповим є подолання дискримінації суспільно корисної праці (невиправдано значна диференціація в оплаті праці, порівняно надмірне оподаткування трудових доходів, ігнорування чи принизливе подання інформації в ЗМІ про основні професії). Першим кроком має бути щорічна національна доповідь про моніторинг дотримання законності та оцінки проявів дискримінації в сфері праці й вжитих і запланованих заходів на подолання дефіциту гідної праці. Така доповідь має автономно презентуватись Урядом, роботодавцями і профспілками і на відкритих парламентських слуханнях з прийняттям відповідної постанови ВРУ.
- 4.Обов’язкова система колективно-договірного регулювання на всіх рівнях і вертикальна система трудових судів для справедливого й оперативного врегулювання трудових спорів.
Чи витримає економіка кардинальне підвищення оплати праці та належне ставлення до її безпеки, чи не зірве це інфляцію, чи не призведе це до масових скорочень, чи буде українська продукція конкурентною? Моя відповідь така – нам двадцять три року нав’язували міфи про негативні наслідки зростання заробітної плати, настав час їх не просто розвіяти, а голосно заявити, що єдиним виходом із сучасної економічної(та і не тільки) кризи є негайне кардинальне зростання заробітної плати.
Саме зростання на сьогодні штучно втричі заниженої зарплати українського працівника до об’єктивно справедливої є головними чинниками:
- конкурентності національної економіки, належної платоспроможності попиту та пропозиції на внутрішньому ринку,
- зупинення деградації робочої сили та втечі працівників за кордон,
- детінізації та декриміналізації економічних відносин,
- формування стабільно-прогресивного суспільного розвитку та мінімізації конфліктів в трудовій сфері та громадського протесту.
Розглядаючи оплату праці не як «проїдання», а як інвестиції у розвиток персоналу підприємств і формування корпоративного патріотизму й конкурентності, а також у людський розвиток місцевої громади та суспільства, та як головний рушій споживчого ринку, і відтак джерело прибутків від проданих товарів, мотивацію для створення нових робочих місць – ми змінюємо філософію розподілу результатів праці між трудом, капіталом і державою. Готовий з олівцем/крейдою, з фактами економічних тенденцій, цифрами статистики навести свою аргументацію не просто доцільності, не просто економічної можливості, а негайної економічної й безперечно соціальної необхідності консолідованих дій для реалізації цих завдань.
Поряд з цим є ще три важливих питання:
– чи здатні працівники та їх представники профспілки консолідуватись для цілеспрямованої, професійної щоденної роботи на всіх рівнях, дієво та солідарно захищати не тільки свої права, а й соціально-економічні інтереси?
– чи здатні власники бізнесу, роботодавці та їх організації поставити на передній план патріотизм, загально людські цінності та на їх основі будувати свої бізнес-стратегії?
– чи здатні організації роботодавців і профспілки об’єктивно діагностувати проблеми в трудовій і соціально-економічних сферах? І Головне – чи здатні знаходити спільні рішення щодо розв’язання виявлених проблем та консолідовано реалізовувати такі рішення?
Тестом на таку здатність має стати спроможність Сторін соціального діалогу як найшвидше сформувати нову ідеологію економічного та адекватного соціального розвитку «Конкурентна економіка на основі гідної праці на високопродуктивних робочих місцях» та укладання на основі такої ідеології Генеральної й галузевих колективних угод. Тільки це дозволить довести суспільну доцільність в Україні такої інституції як соціальний діалог і його теперішніх Сторін.
Сергій КОНДРЮК
