Петро Калита
У нас немає ні часу, ні ресурсів,
щоб експериментувати, чи зможемо ми перестрибнути прірву неконкурентоспроможності у два кроки
Україна, обравши європейський шлях розвитку, отримала доступ до ринків ЄС і одночасно втратила російський ринок. Як у цьому зв'язку можна охарактеризувати стан України і в чому її відмінності від провідних європейських країн?
На російському ринку ми були десь на рівних з виробниками із Російської Федерації щодо ділової досконалості і якості, а в результаті - конкурентоспроможності. Компанії наших країн, як вихідці з дефіцитної економіки СРСР, мали приблизно однакову ділову культуру.
Що стосується країн ЄС, то це вже інша культура, до якої нам ще треба дорости. Суспільство України відстає від суспільств розвинених країн за рівнем зрілості і, як наслідок, за конкурентоспроможністю компаній та економіки, за рівнем якості життя своїх громадян.
Якщо ми хочемо жити, як живуть в Європі, ми повинні навчитися працювати і організовувати виробництва так само, як європейці. Вибравши європейський шлях, ми приречені на оволодіння їх цінностями, загальною та діловою культурою, на вдосконалення наших компаній, у тому числі із застосуванням їхніх кращих ділових практик. І чим швидше ми зможемо це зробити, тим більше в українського суспільства буде шансів на збереження України та перетворення її у розвинену країну.
Про корупцію і дерегуляцію. Сьогодні ж в українській економіці увагу сконцентровано переважно на боротьбі з корупцією і на дерегуляції (мови про вдосконалення ділових кіл не йде). Є стале твердження, що, вирішення цих проблем дозволить Україні перейти на якісно новий рівень розвитку.
Корупція і «зарегулювання» дійсно суттєво знизили і без того невисоку, так би мовити – «номінальну» конкурентоспроможність українських підприємств (конкурентоспроможність, яку вони мали би у задовільних умовах ведення бізнесу). І тому перемога над корупцією та скасування штучних перепон, безумовно, сприятиме підприємствам у підвищенні конкурентоспроможності, що є дуже важливим.
Але, враховуючи, що більшість вітчизняних підприємств мають ділову досконалість (спроможність ставити та досягати мети щодо задоволення зацікавлених сторін), а відповідно і конкурентоспроможність, які істотно нижчи, ніж у більшості компаній розвинених європейських країн, можна стверджувати, що Україна ще не стане рівноправною на європейських ринках.
Про досконалість і корупцію. Поглянемо на проблему з іншого боку. Нерозвинена культура і низькі рівні ділової досконалості і конкурентоспроможності вітчизняних суб'єктів господарювання займають не останнє місце серед факторів сприяння розвитку корупції в Україні. Замість того, щоб підвищувати власну конкурентоспроможність шляхом вдосконалення, недосконалі суб'єкти раніше досконалих погоджуються на «корупційну співпрацю» з чиновниками відповідних органів влади з метою:
- отримання дозволів у випадках, коли вони не відповідають чинним вимогам (вимоги до суб'єктів бізнесу повинні встановлюватися тільки в разі необхідності і на мінімальному рівні, але вони можуть бути і після дерегуляції);
- уникнення відповідальності за постачання небезпечної продукції (товарів, робіт, послуг) та нанесення шкоди споживачам;
- уникнення відповідальності за незадовільні умови праці в частині безпеки, за шкоду довкіллю, тощо;
- отримання різних преференцій, зокрема в частині державних закупівель, при тому, що вони поступаються конкурентам;
- отримання переваг відносно своїх більш досконалих конкурентів шляхом ініціювання та створення для них різних перешкод, тощо.
Власники, керівники та персонал досконалих організацій відрізняються більш високим рівнем самоповаги, а також здібності не піддаватися спокусі і протидіяти корупції.
Про технічні регламенти і стандарти. Влада орієнтує суб’єктів господарювання на виконання європейських директив в частині безпеки продукції, а також на дотримання європейських стандартів. Безумовно, це важливо, хоч для більшості наших підприємств і не просто. Однак тут слід розуміти, що відповідність директивам - це тільки пропуск на ринки розвинених країн. І навіть при дотриманні європейських стандартів ще немає гарантії, що продукцію купуватимуть на тих ринках.
Адже конкурентна боротьба на насичених ринках вже давно точиться понад норми, встановленні стандартами. Для того, щоб бути реально конкурентоспроможним на ринках країн ЄС, потрібно ще багато іншого, зокрема, суттєво зменшити собівартість продукції, підвищити продуктивність праці, тощо. Недарма далеко не сама недосконала українська компанія «Норд» так «занервувала», коли постало питання про втрату ринку Росії і необхідність переорієнтації на ринки європейських країн. А свого часу, при об`єднанні Німеччини, до того прославлена компанія «Кодак» з її східної частини була ліквідована саме через неконкурентоспроможність.
Про конкурентоспроможність і ділову досконалість. Із сказаного витікає, що необхідно найсерйозніше подбати про створення умов для суттєвого підвищення конкурентоспроможності підприємств, а відтак і економіки. І це потрібно робити не після закінчення дерегуляції, а починати негайно. Головним чинником тут має стати, перш за все, вдосконалення систем менеджменту на засадах сучасної європейської ділової культури.
Припустимо, що колись таки буде подолано корупцію та успішно закінчиться дерегуляція. Тоді обов’язково прийде розуміння, що цього надто замало, щоб стати рівноправними на ринках розвинених країн. Але буде в черговий раз втрачено час. І тоді починати другий крок, розгортати боротьбу за вдосконалення з початку, буде занадто пізно. Нажаль, у влади і суспільства сьогодні відсутнє усвідомлення, що ми не маємо права на чергові експерименти типу «чи вдасться перестрибнути через прірву неконкурентоспроможності у два кроки».
Про рух за ділову досконалість. Чи дійсно в Україні можливо розгорнути масовий рух за ділову досконалість? Впевнений. Але цьому має передувати зміна в країні ділового клімату: зміна Зими на Весну. І головна роль тут має належати державі в особі її владних структур. А особлива увага має бути приділена залученню до руху творчої молоді.
Українська влада повинна зрозуміти, що досконалі компанії - це її основна опора, головна цінність. Саме вони «виробляють» гроші і спроможні збагатити країну. І тому потрібно зробити все можливе, щоб у суспільстві стало престижним бути досконалою організацією. В Україні негайно потрібно ввести формулу «Чим досконаліша компанія, тим комфортніше їй у державі». Як у спорті, як у мистецтві. І ця формула повинна бути єдиною для всіх суб'єктів господарювання, без винятків!
Необхідно, не гаючи часу, зробити все, щоб суб’єкти господарювання почали професійно вдосконалюватися, створювати сучасні системи менеджменту, розуміючи, що це «коренева система» і всі бажані нами результати - її «плоди». При цьому треба також зрозуміти, що тільки переоснащення компанії сучасним обладнанням (при тому, що це вельми важливо), ще не достатньо, щоб домогтися довгострокового сталого успіху, вийти на рівень успішних компаній Європи.
А отже, влада повинна на законодавчому рівні ввести такі механізми мотивації і умови, щоб власники і керівники підприємств спочатку повірили, а потім захотіли, дізналися, як це робити, і зуміли безперервно, цілеспрямовано і системно удосконалюватися, використовуючи найсучасніші європейські підходи і кращу ділову практику. В свою чергу, це потребує від влади і суспільства зміни, насамперед, філософії та психології. Потрібно вибудувати нові «дружні» стосунки між владою і суспільством, суспільством і бізнесом, топ-менеджерами та персоналом компаній.
І, звичайно ж, обов`язковою умовою для нашого відродження є любов до України, до її людей. Торік я з друзями подорожував по Англії. Мене вразила ця велика країна. Об'їздивши Англію і придивившись до неї, я відповів собі на головне питання: «У чому ж першооснова її величі?». Один з присвячених їй віршів (на російській мові) я закінчив словами: «Чтоб в Украине жить, как здесь, мудрее нужно быть, И украинский свой народ, как в Англии любить».
Чи готова Україна до масового вдосконалення? В Україні за останні 10-15 років накопичено унікальний досвід з організації вдосконалення підприємств на засадах найсучасніших підходів та кращої європейської і світової практики. Слід зазначити, що вже близько 50 українських підприємств і організацій вийшли на рівень успішних європейських компаній, що підтверджено на європейському рівні.
На сьогодні Україна має фахівців, повноваження від провідних європейських організацій, відпрацьовані технології з організації вдосконалення, компанії-зразки для наслідування, тощо. Наші фахівці вже багато років працюють і за кордоном, допомагаючи провідним компаніям Росії, Бєларусі, Казахстану та інших країн підвищувати свою досконалість і наближатися до рівня кращих європейських компаній.
Тобто у нас є все, щоб перейти від пілотних проектів до широкомасштабного розвитку руху за ділову досконалість, а відтак і конкурентоспроможність. Не вистачає лише розуміння з боку влади і бізнесу та політичної волі можновладців.
Декілька слів про імітацію. Вже багато років ми продовжуємо і на державному рівні, і на рівні підприємств переважно імітувати діяльність, яка має відношення до ділового вдосконалення. Останній приклад – це розпорядження Кабінету Міністрів від 19 червня 2013 року «Про затвердження плану заходів щодо розроблення, впровадження і функціонування систем управління якістю, екологічного управління та інших систем управління», який розроблено здебільшого формально і не професійно. Як і від попередніх аналогічних документів складно чекати від нього якихось помітних результатів.
Післямова. Сьогодні багато говорять, що якби в Україні була розвинена економіка і краще життя, то не було би сепаратистів, не закликали би громадяни східної України до відокремлення, тощо. З свого боку ЄС в односторонньому порядку вже відкрив європейські ринки для української продукції та знизив митні платежі. Європа та її окремі країни готові надати фінансову допомогу, зокрема, виробникам аграрної продукції. Нажаль, самі українські виробники ще не зовсім готові максимально реалізувати отримані привілеї.
Але найголовнішою нашою проблемою залишається те, що ми знов втрачаємо час, якого в нас і так вже не має! Адже країна може відчути помітні результати від вдосконалення підприємств і організацій тільки через декілька років після прийняття рішення про сприяння розвитку такого руху. Це особливо актуально в умовах політичної і воєнної кризи.