7 жовтня профспілковий рух відзначатиме Всесвітній день дій за гідну працю. Цей день надає унікальну можливість профспілкам підтримати загальну програму Міжнародної організації праці «Гідна праця для всіх», що ухвалена ще 1999 року і залишається актуальною й донині. Тож буде чудова нагода підбити підсумки зробленого й узгодити спільні кроки в переорієнтуванні діяльності профспілок відповідно до вимог ХХІ століття.
Як профспілкові організації та інші об’єднання трудящих планують обстоювати ідею гідної праці, з’ясовували «Профспілкові вісті».
КРОКИ ДО ВИСОКИХ СТАНДАРТІВ ЖИТТЯ
Якщо поцікавитися у пересічних українців, що таке принципи гідної праці, далеко не кожен дасть вичерпну відповідь. Для переважної більшості громадян найважливішим показником якості роботи залишається зарплата. Проте поняття гідної праці – це цілий комплекс характеристик. Свого часу вони були розроблені для аналізу ситуації на ринку праці в різних країнах світу. МОП дійшла до чіткого розуміння, що насправді має означати термін «гідна праця». Це кілька фундаментальних речей. На чільному місці – визнання та чітке дотримання прав людини у сфері праці. Далі – гідна зайнятість. Йдеться не тільки про наявність робочого місця, тут і повага до статі, себто гендерна рівність, і виключення будь-яких проявів дискримінації при прийомі на роботу й у кар’єрному зростанні. Наступний важливий момент – умови зайнятості. А це означає гідну заробітну плату, безпечні умови, соціальне забезпечення.
Чому Міжнародна організація праці так переймається цими проблемами? Бо її експерти розглядають роботу як основну частину життя людини з погляду присвяченого їй загального часу, соці ального визнання й самоповаги. Гідна праця з усією очевидністю виступає як основоположний елемент якості життя, а не лише як джерело доходу для переважної більшості людей.
На тлі тотального безробіття в Україні побутує думка, що варто приставати на першу-ліпшу пропозицію від роботодавців, бо будь-яка робота все ж краще, ніж її відсутність. Насправді треба ставити іншу мету і домагатися її реалізації. А мета полягає не лише в створенні робочих місць, а робочих місць прийнятної, належної якості. Що це означає на практиці? Насамперед – заробітна плата, права людини, умови праці, а ще – відчуття власної значущості і задоволення від роботи. Робота, яка загрожує здоров’ю і життю, не дає змоги матеріально забезпечити свою родину, жодним чином не претендує на поняття праці. Гідної – тим паче.
«Нам потрібні саме якісні, гідні робочі місця, а не просто більше робочих місць за будь-яку ціну», – наголошує генеральний секретар Профспілкового консультативного комітету Організації економічного розвитку Джон Еванс.
Українські профспілки підтримують цю тезу. Вона, по суті, є ключовою у Програмі гідної праці для України на 2012–2015 роки, ухваленій за підтримки МОП, і є пріоритетною у прагненні українців до кращих міжнародних стандартів. Виконання програми – реальний крок до заможного суспільства, конкурентоспроможної економіки і, врешті-решт, – ефективної держави.
ЯК ПОДОЛАТИ БІДНІСТЬ?
Рівня гідної праці не можна досягти чи заслужити в умовах тотального зубожіння населення. Тобто основної його маси. Експерти підрахували, що 99% населення в поті чола працює, аби зробити ще багатшими 1%. Прірва між багатими й бідними щороку зростає. Актуальними залишаються слова відомого англійського поета Персі Шеллі, які він промовив майже два століття тому: «Бідні стають все біднішими, а багатші – все багатшими». Бо нині на частку 20% багатіїв планети припадає 86% світового ВВП, тоді як на таку ж частку найбідніших – усього один відсоток.
Населення планети втомилося від такого розподілу. Свідчення тому – масові демонстрації, що час від часу спалахують у всіх куточках планети.
Негативно позначилася на рівні життя трудящих і глобальна економічна криза, внаслідок якої десятки мільйонів людей втратили роботу, а близько двохсот мільйонів опинились за межею бідності. Експерти навіть не беруться прогнозувати бодай якогось покращення стану світової економіки.
Не краща ситуація і в Україні. За інформацією Постійного представництва України при відділенні ООН, за межею прожиткового мінімуму (іншими словами – за гранню тотальної бідності) сьогодні живе кожен шостий громадянин країни. Кожна четверта сім’я, до складу якої входять працюючі дорослі та діти, належить до категорії бідних. Тож і хапаються за будь-яку роботу як за рятівну соломинку, не розмірковуючи, гідна праця чи кабальна.
ФПУ постійно заявляє про стурбованість цими процесами. На громадських слухання, зборах, зустрічах із трудящими, у виступах по радіо чи телебаченню керівники Федерації профспілок України незмінно обстоюють свою активну позицію. На практиці і ФПУ, і її членські організації докладають максимум зусиль до впровадження в Україні принципів гідної праці в повному обсязі, без будь-яких обмежень. Адже часткове дотримання її принципів так чи інакше веде до зниження якості людського потенціалу країни. Але ж українська нація – надто працелюбна й амбітна, може і повинна гідною працею забезпечити гідне життя. І для покоління нинішнього, і для прийдешнього.
Однак реалії, на жаль, дещо інші. Українець має найнижчу в Європі зарплату, найнижчу пенсію і, як наслідок, – найнижчу тривалість життя.
Списувати все на рахунок глобальної кризи – це абсурд, стверджують профспілкові активісти. Підвищити соціальні стандарти під силу будь-якому уряду, але за умови, що до справи долучаться всі – від урядовців до простих громадян.
Голова ФПУ Юрій Кулик переконаний, що подолання соціальної несправедливості слід розпочинати з подолання дефіциту гідної праці, а економічний і соціальний розвиток держави має будуватися саме на її основі. Іншої альтернативи ще ніхто в світі не вигадав.
Відтак Федерація профспілок України звертається до уряду, парламенту, роботодавців, громадських організацій, а також політичних партій із закликом об’єктивно оцінювати позитивні зміни соціально-економічного стану країни при реалізації пріоритетних завдань для впровадження принципів гідної праці в країні. У пошуках непростих рішень ФПУ вимагає при проведенні масштабних соціально-економічних реформ безумовного дотримання принципів гідної праці, вирішення стратегічних завдань у таких сферах, як зайнятість, соціальний захист, соціальний діалог і трудові відносини.
МАЛЕНЬКІ КРОКИ НА ВАГУ ЗОЛОТА
7 жовтня визначили днем «мобілізації усього світу на боротьбу за гідну працю». І незалежно від масштабів та кількості учасників цього походу, міжнародна спільнота вкотре нагадає урядам і роботодавцям своїх країн, що необхідно створювати нову глобальну економіку, де на чільному місці буде людина гідної праці. На шляху до соціальної справедливості навіть маленькі кроки будуть на вагу золота. Цього дня профспілкові та громадські об’єднання спільно обстоюватимуть ідеї гідної праці. Для профспілок це добра нагода залучити якнайбільше людей до заходів, покликаних підвищити соціальні стандарти в майбутньому. А поки що – окреслити чіткі параметри гідної праці для гідного життя.
Саме профспілки покликані допомагати трудящим обстоювати, а то й виборювати кожне положення Програми гідної праці, починаючи з так званого «прожиткового мінімуму» і завершуючи страхуванням життя та стандартами безпеки праці.
Велика й активна робота профспілок України була б неможливою без потужної підтримки з боку авторитетних міжнародних інституцій, насамперед Міжнародної організації праці. Програма МОП «Гідна праця для всіх» є для профспілкових активістів і орієнтиром, і планом конкретних дій із соціально-економічного захисту людини праці. Ця програма, переконує керівництво ФПУ, охоплює усі чотири елементи, необхідні для гідної праці: зайнятість, права, захист та діалог. Тож вигадувати нічого не треба, досить лише взяти на озброєння і переконати суспільство, що всі ці елементи слугують для створення найкращих умов для соціального розвитку.
Україна впродовж майже 20 років активно співпрацює з МОП. Ця міжнародна організація допомагає поліпшувати ситуацію на вітчизняному ринку праці, вказує на проблеми, які гальмують упровадження принципів гідної праці. Зокрема, нещодавно експерти МОП звернули увагу на часті зміни в законодавстві України. Одна справа – визначити стандарти й норми, інша – ефективно застосовувати їх на практиці. Коли бракує відповідних механізмів, справу важко зрушити з місця.
Однак Федерація профспілок України шукає такі механізми, своїми напрацюваннями готова поділитися з урядовцями, роботодавцями. Уся робота профспілкового активу України спрямована не на абстрактного, а на конкретного громадянина: як створити високопродуктивне робоче місце, зважаючи на рівень професійної підготовки, уподобань і можливостей людини, і при цьому забезпечити справедливий рівень оплати праці. Бо тільки за таких умов можна не декларативно, а об’єктивно стверджувати, що наші співгромадяни досконало розуміються на принципах гідної праці, володіють технікою впровадження її основ і готові обстоювати їх не тільки у Всесвітній день гідної праці, а протягом року й десятиліть.
ФЕНОМЕН «ПРАЦЮЮЧОГО БІДНОГО»
Це суто український винахід. Несправедливий розмір мінімальної заробітної плати – одна з причин низького її рівня загалом у країні, що й спровокувало існування синдрому «працюючого бідного». Проти цього категорично виступають профспілки. І стверджують про необхідність переходу до наступальної стратегії, аби в основу мінімальної заробітної плати закласти соціальний стандарт нормального відтворення робочої сили. Мінімальна зарплата, наголошують профспілкові лідери, має перевищувати прожитковий мінімум для працюючої людини щонайменше втричі. За таких умов працівник зможе забезпечити себе та свою родину необхідними життєвими благами для відновлення робочої сили, забезпечення накопичень з майбутнім інвестуванням у житло, освіту, медичні послуги тощо.
Профспілки впритул зайнялися питанням вдосконалення оплати праці, бо воно є вирішальним у системі соціально-економічних відносин. І не тільки через те, що зачіпає інтереси основної частини населення, а й тому, що впливає на розвиток і майбутнє економічних реформ у державі.
Відтак Федерація профспілок України рішуче виступає проти політики обмеження грошових доходів, орієнтації зарплати на прожитковий мінімум, вважає його заниженим майже на третину. Профспілки змушені констатувати, що за нинішніх умов зарплата припинила виконувати традиційні функції: відтворювальну, стимулюючу, соціальну. Усе це вкупі провокує поширення бідності серед працівників і майбутніх пенсіонерів.
Профспілкові діячі звертаються до соціальних партнерів за розумінням і підтримкою: визначити підвищення заробітної плати в Україні як першочергове завдання держави, роботодавців і профспілок. Якщо цього не зробити зараз, країна дуже швидко відчує тотальну деградацію трудового потенціалу. Та якщо спільними зусиллями здійснити невідкладні заходи для підвищення зарплат не окремим категоріям працівників, а кардинального, для легалізації зайнятості та доходів населення, феномен «працюючого бідного» поступиться іншому феномену – «гідної праці з гідною оплатою».
06.10.2013
Раїса ЧИРВА, «ПВ»
