Цими словами закінчив свою доповідь учасникам Ради Об’єднання профспілок Львівщини її голова Роман Дацько. Можемо додати: «менше, ніж могли б». Чому? Для об’єктивності (ми теж з профспілок і переживаєм не лише за тиражі профспілкових газет та інформаційну політику), наведемо короткий і промовистий факт нинішніх реалій в українському суспільстві за опитуванням, проведеним Київським міжнародним Інститутом соціології: чому українці виїжджають з України? Їх висновки. «Корінь багатьох наших проблем, спонукуючих до виїзду, не просто в пасивності переважної більшості населення, а у відсутності навиків об’єднання для досягнення спільної мети» творчої, соціальної. На суміжне запитання: чи вважаєте себе активним громадянином, понад 70 відсотків відповіли: «ні, не вважаю, не бачу доцільності, не маю часу». 2,8% беруть участь у акціях протесту, 3% вважають себе членами громадської організації. На жаль, до громадської організації віднесли, для прикладу, будинкові комітети.
У цьому суспільному контексті доводиться працювати і професійній громадській організації. Чи готові спілчани вийти солідарно на акції протесту на різних рівнях, щоб профспілку почули і з нею рахувалися та поважали соціальні партнери – влада і роботодавці? Теж великий знак запитання. Як наголошували деякі профлідери, за 200 років дієвішої і мотиваційнішої форми людство не придумало. Тож треба сподіватися, що коли троє голів найчисельніших галузевих профспілок – освіти, житлово-комунального комплексу та АПК внесли пропозицію змінити п.28 Положення про Раду ОПЛ, а саме: встановити представництво співвідносно кількості членів профспілки, для прикладу, крім голови обласної організації, один представник від 200 членів, то йшлося насамперед не лише про перемогу в березні на звітно-виборній конференції тієї чи іншої кандидатури на голову Об’єднання профспілок Львівщини, а й про те, щоб на таких засіданнях Ради почути голос первинних організацій: готовий народ до «набуття навиків для досягнення спільної соціальної мети чи ні». А їх предстаники чи готові донести інформацію і самим почути кожного спілчанина. Бо яким би від Бога профлідер харизматичним не був, йому потрібна креативна ідея і вірна, активна команда. Усе це створюється в процесі роботи організації тактичної та стратегічної.
Саме засідання Ради і виступи на ній продемонстрували відсутність виробленої, наприклад на засіданнях того ж виконкому, аналітики проблем. Тому, як звикло, кожен скаржився на свої, важливі, безперечно, але не об’єднані, не проаналізовані для вироблення стратегічного курсу на рік чи довший час. Звучали традиційні - борги із зарплати у працівників Львівського автобусного, і у шахтарів Львівсько-Волинського басейну, про масові звільнення на регіональному телебаченні, всупереч укладеній Угоді з роботодавцем, як наголосив голова обласної організації профспілки працівників культури Михайло Підгурський, сказали у виступах і стрижневій доповіді про 20 законів, які в Україні обмежують працівників у праві на акції протесту і захист своїх найжиттєвіших трудових та соціальних прав. Та профспілки, які роблять чимало у своїй щоденній поточній тактиці, наприклад: за правової підтримки профспілкових юристів у судах області стягнено на користь спілчан 1,4 млн. грн., виграли 114 судів, половина - щодо оплати праці, близько двохсот членів поновлено на роботі, - однак навіть офіційна цифра 70 відсотків безробітних на Львівщині і понад півтораста мільйонна заборгованість із зарплати, у тому числі більшість – на державних підприємствах, змушують профспілки, не лише скаржитися самим собі і бути танцівником, для якого все музика не та, а гучніше, ніж будь-яка партія, заявляти про себе акціями, а не лише виступати в ролі прохачів і «стурбованих» листами та звереннями.
Вийшовши із системи підручних партії та розподілювачів чималих благ, ще не освоїли роль здобувачів, захисників і гартувальників соціальної солідарності значної кількості народу, яка забезпечує реальну демократію та соціальну спрямованість держави. Як результат, кажуть спілчани, оглядання на якогось невидимого «візницю», що стримує «рисаків». Імідж та довіра до організації знижується настільки, зазначив при спілкуванні голова Перемишлянської районної профспілки працівників культури Зіновій Козак, що навіть люди з вищою освітою, забувають, що підвищення зарплати, мінімальної загалом, добилася профспілка, тож кількадесят гривень економлять, радше ніж на профнески, «на поповнення мобільного».
Оперативна пропозиція з залу «підвести риску» була симптомом власне відсутності чіткого діалогу з членами Ради з життєво важливих проблем. Вони тонули в частковостях, не зачіпали кожного присутнього, які не відчували завдання, як член Ради, провести такі діалоги в трудових колективах і первинках. Розпорошення питань на дрібні і окремі, з яких мало би бути сформовано під час виконкомів, на засіданнях відповідної комісії на Раду глобальні, що стосуються всіх і кожного, як, наприклад протест проти хаосу адмін та медичної реформи - закриття медзакладів, дитячих поліклінік, абсурду, коли повсюдно заміняють медиків на «швидкій» бездіяльними парамедиками, змін у правовому полі щодо скорочення процедури до законних акцій протесту, засад і механізмів створенння страйкового фонду (у виступах йшлося про відкриття субрахунку, прозорості розпорядження коштами), добиватися розповсюдження преференцій колдоговору та Угод тільки на членів профспілки, як, якими методами, роль у цьому кожного члена і профорганізації аж до рівня ОПЛ і ФПУ. Проблеми медицини, а це стосується найдорожчого – здоров’я кожного,профспілка має шанс заявити про себе і міжгалузеву солідарність. У цьому випадку можна зрозуміти відсутність на засіданні Ради, яка проводиться раз на кілька років, соціальних партнерів. Є, мовляв, можливість поговорити гостро, відкрито, почути, завдяки наявності у структурі Об’єднання профспілок, думки активу кожної галузі –голів первинок, районних, міських організацій, голів районних координаційних Рад, а через них – пересічних спілчан. Сьогодні, переконані активісти від культури, освіти, промислових галузей, з якими довелось поспілкуватись, бойовитість, наступальність профспілок – головна мотивація членства. Їм в низах важко пояснити, чому не протестують проти підвищення комунпослуг, відсутності індексації зарплат і пенсій. А верхи не певні і, як бачимо зі статистики, теж небезпідставно, у готовності до акцій низів. Вихід? Усе треба обговорювати власне й на таких засіданнях, зустрічах активу, вчити і переконувати. Навчально-просвітницька, агітаційна робота профспілок, наголосив обласний профлідер працівників автотранспорту Юрій Кривенко, вимагає сучасних, креативних фахівців.
Стратегію інформаційної діяльності ФПУ, на яку обіцяно 10 відсотків профвнесків, з використанням технічних засобів аудіовізуальної демонстрації представив керівник Прес-центру ФПУ Юрій Работа. Його стрижнева думка: важливо зробити, а ще не менш важливо – донести інформацію про зроблено до спілчан і широкої громадськості.
Це цікава форма проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи безпосередньо для обласного профактиву, керівників первинних профорганізацій. Нагода у режимі прямого діалогу отримати відповіді на запитання, які цікавили профактивістів щодо реалізації Стратегії на регіональному рівні та розширення можливостей первинних профорганізацій за рахунок впровадження нових інформаційних технологій.
Відрадно, що Львівщина, як було сказано, «добре виглядає» у цьому сегменті. «Профспілкові вісті – одне з найтиражніших в країні видань. Однак, наголосив Роман Дацько, тираж газети «Життя і праця» має бути більшим, якщо профлідери зацікавлені донести до спілчан свою роботу, спільні проблеми та дії на рівні регіону.
Профспілки та їх спортивне товариство «Україна», яке в області очолює Роман Шиманський, намагаються активно долучатися до оздоровчої роботи в трудових колективах. Найспортивнішими, судячи з нагород та кубків переможців 28 профспілкової Спартакіади зі 7 видів спорту, виявилися обласні профспілки нафтогазової промисловості, АПК, будівельників, освіти і науки, житловово-комунальної, соціальної сфери.
Ольга Лобарчук,
кореспондент газети Львівських профспілок «Життя і праця»
