Актуальні проблеми у системі освіти та охорони здоров’я, пошук нових ефективних шляхів їх реформування в інтересах людей праці обговорили учасники засідання Національної тристоронньої соціально-економічної Ради, що відбулось 29 травня в Клубі Кабінету міністрів України. Вів засідання Голова Національної ради, Віце-прем’єр-міністр України Павло Розенко. У заході також взяли участь Співголова Національної ради від профспілкової сторони, Голова Федерації профспілок України Григорій Осовий, Співголова Національної ради від сторони роботодавців, Голова Об’єднання організацій роботодавців України Анатолій Кінах, заступник Співголови Національної ради від сторони органів виконавчої влади, Державний секретар Міністерства соціальної політики України Віктор Іванкевич, Голова Федерації роботодавців України Дмитро Олійник, керівники міністерств та відомств, представники центральних органів влади, роботодавців, профспілок.
Першим питанням порядку денного було обговорено питання «Про стан, проблеми та перспективи розвитку системи освіти, підготовки робітничих кадрів для галузей економіки з урахуванням потреб ринку праці».
Доповідач від сторони органів виконавчої влади:
Полянський П. Б., Державний секретар Міністерства освіти і науки України.
Співдоповідач від сторони роботодавців:
Штутман П. Л., Голова правління Кіровоградського обласного об’єднання організацій роботодавців.
Позицію профспілок з даного питання у своєму виступі виклав Голова Профспілки працівників освіти і науки України Георгій ТРУХАНОВ.
Очільник Профспілки підкреслив, що освіта в країні дійсно потребує реформ, але таких, що сприятимуть позитивному стабільному розвитку суспільства. Але реформування без відповідних капіталовкладень, не вирішить освітніх проблем і не поліпшить ситуацію в галузі. Галузева Профспілка, вважає, наголосив Голова, що має бути відновлено фінансування професійно-технічної освіти з Державного бюджету України у повному обсязі. За словами Георгія Труханова, оновленню змісту професійної освіти має відповідати також належний якісний склад педагогічних працівників. А для цього необхідно створити умови для їхнього професійного зростання як шляхом підвищення кваліфікації, стажування, так і достойного рівня оплати праці – що є чи не найголовнішим.
Георгій Труханов зазначив: стаття 53 Конституції України гарантує забезпечення державою доступності та безоплатності дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
Згідно з основним освітянським законом така доступність та безоплатність усіх рівнів освіти у державних та комунальних навчальних закладах мала б гарантуватися державою видатками у обсязі не менше 10% національного доходу.
Але фактична їх забезпеченість становила 7,4% від ВВП у 2010 році. (79,8 млрд.грн. або 10 млрд $), а середній показник впродовж 2007 - 2011 - коливався в межах 6, 07% - 6,6 %, у 2015 та 2017 роках він знизився до 5,5% та 5,7% від ВВП.
У 2017 році в бюджеті на галузь освіти році передбачено 172 млрд.грн. або 6,7 % ВВП, що відповідає 6,6 млрд $.
Фактичні обсяги фінансування освіти в розмірі 6-7% ВВП забезпечують лише часткове фінансування навчальних закладів за комунальні послуги, оплата за які у вищих навчальних закладах здійснюється переважно за рахунок власних коштів. Видатки в такому обсязі забезпечували лише 40% потреби на оплату праці педагогічних, науково-педагогічних працівників та спеціалістів освіти в розмірах, гарантованих статтею 57 чинного Закону України «Про освіту». І лише з 1 січня 2017 року середній розмір посадових окладів педагогічних працівників, з урахування їх підвищення на 2 тарифні розряди, складає 50%, а науково-педагогічних 37,4% від законодавчо гарантованого.
Тому у законопроекті «Про освіту», що має розглядатися у другому читанні у липні, необхідно, як мінімум, зберегти гарантії щодо забезпечення державою бюджетних асигнувань на освіту в розмірі, не меншому десяти відсотків валового внутрішнього продукту. Того вимагає стаття 22 Конституції України, якою забороняється при прийнятті нових законів звуження змісту та обсягу існуючих прав.
Така позиція ґрунтується також на рекомендаціях ЮНЕСКО, що закликали уряди забезпечити фінансування освіти на рівні принаймні 9% ВВП ще до 2010 року.
Загальна сума видатків місцевих бюджетів, а також обсягів освітньої субвенції, які необхідні додатково для забезпечення потреб загальноосвітніх, дошкільних, позашкільних професійно-технічних, вищих та інших навчальних закладів та установ, що фінансуються місцевого бюджету, з урахуванням освітньої субвенції становить до кінця 2017 року 5,9 млрд. гривень з яких 3,7 млрд. гривень з Державного бюджету.
Так, освіта в країні дійсно потребує реформ, але таких, що сприятимуть позитивному стабільному розвитку суспільства. Але реформування без відповідних капіталовкладень, не вирішить освітніх проблем, не поліпшить ситуацію в галузі.
Окрім реалізації основного завдання – підготовки кваліфікованих робочих кадрів професійно-технічна освіта на даний час ще є тим соціальним стабілізатором, який створює умови для зайнятості, підвищення освіченості та культури молоді.
Як засвідчує статистика, підготовка висококваліфікованих робітників набула суттєвого занепаду. З 1991 року по 2016 рік випуск робітничих кадрів знизився з 338 тисяч до 152,8 тисяч, а прийом на навчання з 377,4 тис. до 157,9 тис. осіб. Кількість професійно-технічних навчальних закладів зменшилась з 1251 до 787 одиниць, а в них учнів з 648,4 тис. до 285,8 тис. осіб.
Для прикладу у Швейцарії майже 70% учнів обирають професійне навчання з опануванням близько 230 професій, і лише 20-30% – академічне навчання, результатом якого є отримання професій, що вимагають університетської освіти.
В Україні лише 27% учнів здобувають цей рівень освіти в навчальних закладах.
Галузева Профспілка вважає, що має бути відновлено фінансування професійно-технічної освіти з Державного бюджету України у повному обсязі.
Оновленню змісту професійної освіти має відповідати також належний якісний склад педагогічних працівників. А для цього необхідно створити умови для їхнього професійного зростання як шляхом підвищення кваліфікації, стажування, так і достойного рівня оплати праці – що є чи не найголовнішим.
Натомість в законопроекті «Про освіту» пропонується розміри посадових окладів педагогічних працівників визначати залежно від прожиткового мінімуму для працездатних осіб та його трикратності.
Запровадження такої норми призведе до звуження трудових прав педагогічних працівників, передбачених статтею 57 чинного закону «Про освіту», якою визначено, що держава гарантує встановлення середніх посадових окладів (ставок заробітної плати) педагогічним працівникам на рівні не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості. За даними статистики середня заробітна плата працівників промисловості за березень 2017 року становила 7322 гривні, а в освіті – 5447 гривень. Середній розмір посадових окладів педагогічних працівників, складає 3632 гривні, а науково-педагогічних 5472 гривні.
Враховуючи величину прожиткового мінімуму на працездатну особу 1600 гривень, розмір посадового окладу педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії відповідно до цієї норми становитиме 4800 гривень, а середній розмір посадових окладів усіх педагогічних працівників, який нині відповідає 13 тарифному розряду – 5808 гривень, що на 1514 гривень менше гарантованих статтею 57 чинного закону.
Очолюваний ЮНЕСКО рух «Освіта для всіх» запропонував такі, визначальні для досягнення довгострокової стабільності розвитку освіти індикатори: державні витрати на освіту мають складати не менше 20% бюджету, а зарплата вчителів - в 3,5 рази вищою за ВВП на душу населення.
Враховуючи, що консолідований бюджет України на 2017 рік складає понад 1,1 трлн. грн, обсяги видатків на освіту мали б становити 223,6 млрд. грн.
Зважаючи на статистичні дані про чисельність наявного населення в Україні у 2015 році 42,6 млн. осіб, а також прогноз ВВП на 2017 рік у обсязі близько 2,6 трлн.грн, очікуваний обсяг ВВП на душу населення орієнтовно становитиме 60,7 тис.грн. в розрахунку на рік.
Виходячи з цих показників, заробітна плата вчителя з усіма надбавками та доплатами, які складають 80% відсотків ставки заробітної плати, має складати не менше 212,5 тисячі грн. на рік (60,7 тис.грн х 3,5), або 17,7 тисячі грн на місяць, а посадовий оклад (ставка заробітної плати) – приблизно 9800 гривень.
Не виправдала себе нова система стипендіального забезпечення. Значно звужено коло стипендіатів. Зачасти студенти-відмінники не попадають у ліміт стипендіатів, через його обмеження 45% за однією спеціальністю за наявності 1-2 бюджетних місць.
Затверджений механізм стипендіального забезпечення не стимулює студентів до якісного навчання.
Рішення про фінансування соціальних стипендій через Міністерство соціальної політики України призвело, як до додаткових бюджетних витрат так і до ускладнень при реалізації прав студентів на отримання соціальних стипендій, через складний механізм її фінансування, недостатню кваліфікацію працівників структурних підрозділів з питань соціального захисту на місцях, для яких питання стипендій є новиною.
За наявною інформацією обсяги стипендіального фонду для виплати соціальних стипендій можуть бути освоєними не більше, як на 10 відсотків. На початок 2016/2017 навчального року чисельність студентів, які отримували соціальну стипендію, становила 33,8 тис. осіб або 6,3% від чисельності студентів, які отримували академічну стипендію. В той же час коло студентів, які заслуговують на академічну стипендію значно обмежено.
Ще одна проблема. Склалася ситуація, особливо у великих містах, пов’язана з інтенсивним будівництвом багатоквартирних будинків та житлових комплексів за відсутності будівницва нових шкіл та дошкільних навчальниих закладів.
Органи влади на місцях, даючи дозволи на таке будівництво, не вирішують питання соціальної інфраструктури. З метою забезпечення загальнообов’язкової середньої та дошкільної освіти до діючих загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладів, що функціонують на прилеглих територіях, їх керівники змушені зараховувати дітей з сімей, що мешкають в цих новобудовах. Така невідпповідність призводить до комплектації класів та груп з перевищенням нормативної наповнюваності, навчання у школах у другу зміну тощо, що негативно позначається як на якості навчального процесу, так і на умовах праці вчителів, вихователів та інших працівників цих закладів.
За даними Держстатистики завантаженість міських дошкільних навчальних закладів, тобто кількість в них дітей у розрахунку на 100 місць у 2016 році в цілому в Україні становила 124 дитини, та коливається від 110 дітей – у Харківській області до 150 дітей – у Львівській.
У класах загальноосвітніх навчальних закладів замість граничної наповнюваності класів 30 учнів зачасти навчається 38-40. Особливо так склалося у столиці, обласних центрах, містах-супутниках.
Виправленню такого стану сприятимуть рішення органів влади про одночасне будівництво новобудов для забезпечення громадян житлом та об’єктів інфраструктури, зокрема шкіл, дошкільних закладів, що сприятиме створенню нових робочих місць для працівників галузі та поліпшенню їхніх умов праці.
Голова ФПУ Григорій ОСОВИЙ у своєму виступі проінформував учасників засідання про забезпечення промисловості трудовими ресурсами. «Аналіз, який було проведено Робочою групою НТСЕР, показав, що відтік кадрів з промисловості має місце в продовж останніх років, - зазначив він. – Тільки за останніх п’ять років промисловість втратили близько одного мільйона робочих місць».
Тому питання номер один, підкреслив Григорій Осовий, не тільки залучення інвестицій, але і залучення кваліфікованих працівників і спеціалістів. Аналіз показує, що зараз у підготовці кадрів відбувається зміна пріоритетів у бік гуманітарних професій, а не виробничих. Це призводить до браку кваліфікованих кадрів у виробництві. До того ж, рівень цієї кваліфікації далеко не завжди відповідає рівню самого виробництва та вимогам часу.
Голова ФПУ зазначив, що необхідно створити таку провідну організацію, яка займалася питаннями регулювання, моніторингу, прогнозування і балансування ринку праці, трудових ресурсів.
Друге дуже важливе питання, яке було обговорено під час засідання НТСЕР, – «Про реформу системи охорони здоров’я та забезпечення населення лікарськими засобами і медичними послугами».
Доповідач від сторони органів виконавчої влади:
Ковтонюк П. А., Заступник Міністра охорони здоров’я України.
Співдоповідач від сторони роботодавців:
Загородній В. В., Голова Ради Української Федерації роботодавців охорони здоров’я.
Про позицію профспілкової сторони з цього питання проінформувала , Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України Вікторія КОВАЛЬ.
Професійна спілка працівників охорони здоров’я України відмічає, що незважаючи на задекларовану владою важливість здійснення системного та комплексного реформування охорони здоров’я, Кабінет Міністрів України (Кабмін України) та Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ України), на вимогу Міжнародного валютного фонду (МВФ), проводять реформування галузі безсистемно, всупереч Конституції України, та з грубими порушеннями законодавства України і принципів соціального діалогу.
Профспілка неодноразово наголошувала на існуванні системних кризових явищ у галузі, основною причиною яких є тривале та значне недофінансування охорони здоров'я (у середньому 40-60% від потреби), що найближчим часом загрожує остаточним знищенням вітчизняної бюджетної системи охорони здоров’я, яка є важливою складовою національної безпеки.
Зазначаємо, що обсяг видатків зведеного бюджету України на охорону здоров’я за період 2012-2017 років в гривневому еквіваленті зріс в півтора рази. Проте різке падіння курсу національної валюти протягом останніх років показує, що обсяги фінансування охорони здоров’я в перерахунку в доларах США скоротилися з 7380,5 млн. $ в 2012 році до 3297,9 млн. $ в 2017 році, тобто в 2,2 рази.
Профспілка констатує, що головним при кожній спробі реформування галузі залишається скорочення реального фінансування охорони здоров'я, яке супроводжується оптимізацією мережі та штатів закладів охорони здоров’я, скороченням персоналу, інтенсифікацією праці, розширенням кола функціональних обов’язків медичних працівників без відповідної оплати праці, скасуванням соціальних пільг та гарантій, пов’язаних з професійною діяльністю.
Не сприяє мотивації та відновленню престижу медичної професії і реформа оплати праці, яка через дефіцит коштів в 2017 році фонду оплати праці майже в 3,9 млрд. грн., призвела до масштабної «зрівнялівки» в галузі.
Профспілка продовжує наполегливо та послідовно відстоювати необхідність та доцільність медичної реформи з метою впровадження, виключно у правовому полі, ефективної національної моделі функціонування системи охорони здоров’я, з урахування професійної думки працівників охорони здоров'я, досвідчених менеджерів галузі, наукових доробок та впровадження кращого іноземного досвіду. Така система має забезпечити не тільки конституційне право громадян на охорону здоров’я та медичну допомогу, рівний та справедливий доступ кожної людини до медичних послуг, а й має бути спрямована на забезпечення належних умов праці та соціальний захист медичних працівників галузі.
Натомість, доводиться констатувати, що нинішня реформа охорони здоров'я відбувається на прямо протилежних засадах.
З порушенням процедури проведення консультацій з громадськістю (щодо проектів нормативно-правових актів, які стосуються конституційних прав, свобод та обов’язків громадян) Кабміном України 16 березня 2017 року та 5 квітня 2017 року розглянуто та схвалено для подання до Верховної Ради України низку законопроектів, зокрема: «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», «Про внесення змін до статей 3, 8 та 351 Основ законодавства України про охорону здоров’я», «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо видатків на первинну медичну допомогу» та «Про додаткові державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів особам, які захищають незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в антитерористичній операції та забезпечують її проведення».
Проект Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», внесений КМУ у ВРУ 10 квітня п.р. № 6327 легалізує у законодавстві поняття «державного гарантованого пакету медичних послуг», як мінімального обсягу медичних послуг та лікарських засобів, повну або часткову оплату надання яких застрахованим особам держава гарантує за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування згідно з тарифом покриття та «тарифів співоплати» медичних послуг, а також встановлює обов’язок застрахованих осіб оплачувати за рахунок власних коштів чи забезпечувати оплату за рахунок коштів добровільного медичного страхування та інших джерел, тарифу співоплати у разі часткової оплати за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування медичних послуг та лікарських засобів, наданих такій особі.
Також пропонується - державні фінансові гарантії забезпечення медичної допомоги надавати в обсягах, затверджених Кабінетом Міністрів України , в межах бюджетних призначень на державне солідарне медичне страхування.
Запропонований у проекті механізм державного солідарного медичного страхування суперечить базовим принципам системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні.
Також, утворення Національної служби здоров’я України, як головного розпорядника коштів та відповідального виконавця програм медичної допомоги, через механізм державного солідарного медичного страхування, призведе, на наше переконання, до руйнації принципів управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та запровадження непрозорих методів управління коштами солідарного медичного страхування.
На думку Профспілки, такі новації суперечать Конституції України та рішенню Конституційного суду.
Зазначені висновки до вказаних законопроектів були спрямовані Профспілкою 04 квітня 2017 року на адресу керівництва Верховної Ради України, голів профільних комітетів ВРУ, керівників парламентських фракцій та особисто до кожного народного депутата України ( лист № 01-08/114).
Профспілка констатує, що наведені нормативні акти та проекти прийняті з порушенням положень пункту 1.19 Генеральної Угоди про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2016-2017 роки та пункту 7.1.1 чинної Галузевої угоди між МОЗ України та Профспілкою на 2007-2011 роки, оскільки вони не були попередньо погоджені ані Спільним представницьким органом профспілок на національному рівні, ані Профспілкою.
Звертаємо увагу, що 24 квітня п.р. МОЗ України спрямувало до органів місцевого самоврядування, керівників місцевих органів управління охороною здоров’я та закладів охорони здоров’я «Методичні рекомендації з питань перетворення закладів охорони здоров’я з бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства» (схвалено Робочою групою з питань реформи фінансування сфери охорони здоров’я України Протокол №9 від 14 квітня 2017 року) до напрацювання яких Профспілка не була залучена.
Крім того, положеннями Концепції розвитку системи громадського здоров'я в Україні, всупереч приписів Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено перерозподіл між МОЗ України, Центром громадського здоров'я МОЗ України та іншими центральними органами виконавчої влади функцій та повноважень Державної санітарно-епідеміологічної служби України, реорганізація (а фактично – ліквідація) якої визнана протиправною та скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року по справі №826/19610/16, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2016 року.
Ігнорування всіх зауважень та застережень Профспілки щодо фінансування галузі, впровадження медичної реформи та нехтування принципами соціального діалогу та невиконання рішень суду, в т.ч. щодо реорганізації ДСЕСУ, з боку Кабінету Міністрів України та МОЗ України є неприйнятними.
Національна тристороння соціально-економічна Ради ухвалила з цих питань відповідні постанови.
Прес-центр ФПУ
