Незвичайно почала свій виступ на засіданні Ради профспілок області, на якому обговорювалось питання трансформації профспілкової Стратегії «Європейський вибір» у реаліях українського життя, голова Івано-Франківської обласної організації профспілки працівників нафтової і газової промисловості Тетяна Сульженко. Замість тексту виступу вона тримала гасло надвірнянських буровиків (на фото), з яким у 2008 році вони вперше масово вийшли на центральну площу м. Івано-Франківська з метою привернення уваги громадськості до проблем нафтогазовидобування. Віршовані рядки дуже точно характеризують ситуацію, яка і сьогодні, на жаль, не втратила своєї актуальності: «Нафтовики бурили за Австрії, Польщі, перших совітів, німців, других совітів – тільки за України не дають бурити!»
Від імені колективу Прикарпатського управління бурових робіт, фаховість та трудові здобутки якого загальновизнані та відомі далеко за межами України, силами працівників якого фактично освоєно нафтові поклади Західного Сибіру та українські родовища в Харківській, Сумській, Полтавській, Чернівецькій, Львівській та, звісно, Івано-Франківській областях, очільник обласної нафтогазової профорганізації закликала Раду профспілок області не допустити ліквідації зазначеного підрозділу ПАТ «Укрнафта» та масових вивільнень буровиків.
Але не наочна агітація, а переконливі аргументи спонукали представників усіх інших профспілок області одноголосно підтримати звернення профспілкової організації Прикарпатського УБР. Далі пряма мова:
« – Минуло майже 10 років. Змінювались президенти, прем’єр-міністри, вкотре оновлювався та розвалювався депутатський корпус, галузь пережила чи не з десяток керівників… Затверджувались програми, удосконалювались стратегії, підписувались меморандуми, проголошувались нові курси і орієнтири… Одне було незмінним – байдуже відношення до вітчизняного нафтогазовидобутку. Ні, галузь була і продовжує залишатися «на слуху». Наші можновладці на всіх рівнях заявляють, що вітчизняний нафтогазовидобуток – це «альфа і омега» енергетичної безпеки та української незалежності, наріжний камінь народного добробуту та процвітання. Насправді ж «локомотив» української економіки давно вже на всіх парах летить у прірву, а з ним і нафта, і газ (боюся сказати – державність).
Видобуток власної нафти хронічно та катастрофічно прямує до нуля. Найбільша нафтова, все ще переважно державна, компанія у фінансовому цейтноті. І виходу з цього колапсу поки що не видно.
Одвічне запитання: хто винен? А правильна відповідь на нього проста і лаконічна – винні всі. Законодавці, бо, ігноруючи економічні закони, обклали видобуток нафти «драконівською» рентою, за якою навіть наркобізнес став би збитковим. Урядовці – бо жодного разу за всі роки незалежності не надали державної підтримки геологорозвідувальним та пошуковим роботам на нафту і газ; бездумно «проїдають» ще «совєцькі» запаси корисних копалин, «найласіші» родовища віддають наближеним та іноземцям. Свою ж державну компанію «Укрнафту» тримають «у чорному тілі». І ми з Вами винні також. Бо за влучним висловом Джорджа Оруела: «Люди, які голосують за злодіїв, зрадників і шахраїв, не є їх жертвами. Вони співучасники».
Не буде перебільшенням констатація факту, що те, до чого довели ПАТ «Укрнафта», – злочин.
Дожилися: у 2004-2008 роках «Укрнафтою» пробурено 87 свердловин, видобуток нафти з яких становив 800 тисяч тон. У 2015 році не пробурено жодної, в 2016 році – трохи більше – дві (силами Прикарпатського УБР), але все це «крапля в морі» порівняно з реальною потребою держави в бурінні. Бо нафта і газ завжди були на вістрі долота. А фахівці, як, наприклад, керівник компанії Smart Energy С. Глазунов, взагалі категоричні – «збільшити видобуток можливо виключно бурінням нових свердловин!» Але буріння сьогодні – це гроші, гроші і ще раз гроші! А нафта і газ, а значить і прибутки, – у середньостроковій перспективі. То чи будуть ті, хто звик збагачуватися, знімаючи «вершки», інвестувати в буріння? Звісно – ні. Але на то ж і Держава! В її силах та в інтересах народу України дати новий поштовх бурінню, а відтак і нарощуванню вітчизняного нафтогазовидобутку. Принаймні в цьому переконана профспілкова організація Прикарпатського управління бурових робіт, яка під керівництвом свого голови профкому Григорія Третяка всі ці довгі роки не припиняла боротьби за відновлення буріння.
«Дочекалися…». Гіркою звісткою для колективу стали оприлюднені наміри керівництва ПАТ «Укрнафта» ліквідувати Прикарпатське управління бурових робіт. Як не маскуй ці наміри новомодними словами типу «модернізація», «реструктуризація» чи «оптимізація», висновок однозначний – Івано-Франківщина ризикує втратити одного з найбільших платників податків, сотні людей – роботу, місцеві бюджети – надходження.
Чи є це правильним? Ні, впевнені і прикарпатські буровики, і українські вчені. За словами одного з них, Бориса Маєвського: «На сьогодні освоєно тільки 50 відсотків вуглеводневих ресурсів, які є в надрах України, а близько 50 ще потрібно освоювати». Загалом на Галичині налічується близько ста перспективних нафтогазоносних об’єктів, нерозвідані ж ресурси регіону становлять щонайменше 300 млн. т. нафти і 539 млрд. кубометрів газу. Чим не галицький Кувейт?
За підтримкою прикарпатці звернулися до депутатів місцевих рад. Аргументи, наведені головою профорганізації Г. Третяком, переконали сесії Долинської, Надвірнянської, Богородчанської, Яремчанської, Косівської та Рожнятівської районних рад та м. Борислава. Не стоять осторонь і народні депутати. Зокрема, наш земляк Ю. Дерев’янко активно співпрацює з трудовим колективом Прикарпатського УБР, намагаючись привернути до цього питання керівників держави.
У 2008 році така згуртованість і всебічна одностайність завадила планам масових вивільнень буровиків, жодного працівника управління не було «викинуто» на вулицю. Хай і з простоями, але кадровий потенціал було збережено, а потім через опанування нових професій забезпечено продуктивну зайнятість.
Сьогодні цього недостатньо. Мало зберегти робочі місця. На порозі – децентралізація. І для територіальних громад кожна гривня в місцевому бюджеті на вагу золота. Спершу з Івано-Франківщини підуть податки та збори із зарплат буровиків. Це мільйони гривень. На черзі – об’єднання та можливе виведення за межі області інших виробничих підрозділів товариства, а це вже десятки й сотні мільйонів. І ніякі соціальні одноразові «вливання» чи то в закінчення школи, чи то в місцевий газопровід тощо регулярних надходжень не компенсують, і «самоврядування» може перетворитися у «самобідування».
Прикарпатці мусять не допустити розвалу свого нафтогазового комплексу. На питання «бурити чи не бурити?» відповідь може бути лише позитивною. І тоді колиска української нафти не перетвориться у її «цвинтар», і ще не один гуцул зможе вмитися «першою нафтою з фонтану».
Підготував
Тарас Гросевич
P.S.: ХІ сесія Івано-Франківської обласної ради 9 грудня 2016 р. виступила на захист колективу Прикарпатського управління бурових робіт, звернулася до перших посадових осіб держави з проханням не допустити його ліквідації та масових вивільнень. Чи буде почутий голос Івано-Франківської громади в Києві?
