Коментар щодо заяви економіста Представництва Світового банку в Україні про необхідність зупинити зростання мінімальної зарплати

Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4

Коментар щодо заяви економіста Представництва Світового банку в Україні про необхідність зупинити зростання мінімальної зарплати

 

Останнім часом в ЗМІ доволі активно поширюється та коментується заява зроблена Анастасією Головач економістом Представництва Світового банку в Україні інтерв’ю виданню «дзеркало тижня», що в Україні варто зупинити стрімке зростання мінімальної зарплати до завершення основних структурних реформ в економіці. Крім того, експерти  вважають, що підвищення заробітних плат і надбавок в державному секторі зараз теж небажані, оскільки в результаті це призведе до негативних наслідків для економічного зростання. 

Дійсно, підвищення з 1 січня 2017 року мінімальної заробітної плати вдвічі та встановлення її у відповідності до розрахованого Мінсоцполітики фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб – у розмірі 3200 грн. було важливим кроком, який забезпечив зростання у 2017 році номінальної (на 37,1%) та реальної заробітної плати (на 19,1%).

Проте, розглянемо ті фактори, на які експерти Світового банку не звернули увагу.

1. Ми всі маємо пам’ятати, що такому рішенню передував дуже складний період 2014-2015 рр., коли відбулося стрімке падіння економіки, а інфляція перевищила навіть показники 2008-2009 років, сягнув 112,1% та 148,7% (рік до року). Реальна заробітна плата знизилася на 6,5% та 20,2% відповідно.

Внаслідок девальвації гривні відбулося трьохкратне знецінення української заробітної плати у доларовому еквіваленті.

Ігноруючи складну економічну ситуацію та відчутне падіння рівня життя населення, майже на 2 роки (з грудня 2013 до вересня 2015) мінімальну заробітну плату було заморожено на рівні 1218 грн.

2. Кроком назад у порівнянні з 2017 роком стало встановлення в 2018 і 2019 роках мінімальної заробітної плати нижче фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. На сьогодні розмір мінімальної заробітної плати складає 4173 грн., що на 12% (!!!) нижче фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розрахованого Міністерством соціальної політики України у цінах травня поточного року (4745 грн.), та становить лише 40,8% від середньої зарплати по Україні (10239 грн. у травні ц.р.), що не досягає рекомендованого Міжнародною організацією праці і Світовим банком співвідношення на рівні 50–60%.

3. Продовжуючи негативну практику попередніх років, Державним бюджетом України на 2019 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня встановлено 1921 грн., що в 2,3 рази нижче його фактичного розміру, розрахованого Мінсоцполітики (в цінах січня 2019 року). При цьому, при розрахунку фактичного розміру прожиткового мінімуму не враховуються витрати на придбання або оренду житла, медичне обслуговування, освіту, як це передбачено ратифікованою Україною Конвенцією МОП № 117 про основні цілі та норми соціальної політики та Законом України «Про прожитковий мінімум».

Разом з тим, при визначенні розміру мінімальної заробітної плати не враховується сімейна складова, як це рекомендовано ратифікованою Україною Конвенцією МОП № 131. За розрахунками ФПУ такий мінімум мав би становити 7276 грн.

4. Одночасно із підвищенням з 1 січня 2017 року мінімальної заробітної плати, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 р., який розроблено Кабінетом Міністрів України без погодження із СПО об’єднань профспілок, внесено низку змін до законодавства в сфері оплати праці, зокрема:

- ліквідоване поняття мінімальної заробітної плати як оплати за просту некваліфіковану працю. Сьогодні мінімальна заробітна плата – це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці;

- скасовано норму, згідно з якою до складу мінімальної заробітної плати не включалися доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Сьогодні при обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру враховується більшість додаткових виплат, навіть сума індексації оплати праці; 

- скасовано норму щодо перевищення розміром тарифної ставки працівника І розряду розміру мінімальної заробітної плати, а також змінено розрахункову величину для встановлення тарифної ставки (окладу) – замість мінімальної зарплати застосовується удвічі занижений прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений на 1 січня календарного року. 

Встановлення штучно заниженого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1921 грн. з 1 січня 2019 року або 46 % мінімальної заробітної плати), а відтак заниження посадового окладу працівника I тарифного розряду, та включення доплат і надбавок до складу мінімальної зарплати не забезпечують достатнього для ліквідації бідності зростання заробітної плати та фактично узаконюють зрівнялівку в оплаті кваліфікованої та некваліфікованої праці (зокрема, працівників бюджетної сфери перших 12 з 25 розрядів Єдиної тарифної сітки), знецінення ролі колективних договорів та угод як в бюджетних, так і в небюджетних галузях економіки, призводять до зниження мотиваційної ролі заробітної плати. 

З метою виправлення перекосів, які виникли внаслідок прийняття Закону України №1774-VIII від 06.12.2016 р., фахівцями ФПУ напрацьовано проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо оплати праці та здійснення контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення виконавчими органами міських рад міст обласного значення та об’єднаних територіальних громад)», який внесено до Верховної Ради України народним депутатом Капліним С. М. за реєстр. № 6731 від 17.07.2017, але так і не розглянуто Парламентом.

Зазначеним законопроектом пропонувалося, зокрема, розширити перелік доплат та надбавок, які не враховуються у складі мінімальної заробітної плати, включивши до нього підвищення посадових окладів за роботу на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, за роботу у гірських районах, за специфіку умов праці окремих професійних груп, доплати за суміщення, суму індексації оплати праці.

Аналогічні норми, за наполяганням профспілок, було включено до проекту Трудового кодексу до другого читання (реєстр. № 1658).

5. Встановлення розмірів основних державних соціальних стандартів (прожиткового мінімуму) та гарантій (мінімальної заробітної плати) переважно з урахуванням можливостей бюджету спричинило відставання української середньомісячної заробітної плати порівняно з рівнем трудових доходів країн-членів ЄС: в 2018 році вона склала 8865 грн. або 276 € і перевищила тільки найнижчу мінімальну зарплату, встановлену в країнах ЄС - 261 € в Болгарії.

Середня заробітна плата в Україні, дійсно, за 3 роки зросла більш ніж вдвічі та досягла докризового рівня 2013 року в перерахунку в євро (10239 грн. або 347 € у травні 2019 року), але так і не змогла забезпечити відчутного поліпшення якості життя працюючого населення, головним чином, через підвищення тарифів і цін на основні соціально-значущі товари і послуги.

При цьому:

- заробітна плата працівників окремих галузей бюджетної сфери залишається нижчою ніж середня по економіці: в освіті – 8035 грн. (або 78,5% від середньої по економіці), в охороні здоров’я та наданні соціальної допомоги – 6915 грн. (або 67,5% від середньої по економіці);

- кожний п’ятий працюючий в Україні залишається бідним (рівень бідності серед працюючих за 9 місяців 2018 року за абсолютним критерієм за доходами нижче фактичного прожиткового мінімуму за розрахунками Мінсоцполітики склав 19,4%).

За даними сайту Wageindicator.оrg українська мінімальна заробітна плата у 2019 році є нижчою від аналогічного найнижчого показника країн-членів ЄС більш ніж вдвічі. В той же час, середній дохід працівників в Європі, які працюють на посадах, що потребують середнього рівня кваліфікації, перевищує заробітну плату українських працівників щонайменше у 2,5 рази. Значний розрив в оплаті праці та рівні життя призводить до зростання зовнішньої трудової міграції та відтоку кваліфікованих працівників за кордон.

Помилковим є твердження експертів Світового банку щодо негативного економічного ефекту від підвищення заробітної плати.

Підвищення мінімальної заробітної плати лише у 2017 році забезпечило зростання не тільки номінальних доходів населення на 24,4%. Такий крок зумовив збільшення порівняно із 2016 роком надходжень від податків і зборів до бюджетів всіх рівнів (надходження з податку та збору на доходи фізичних осіб до зведеного бюджету збільшилися на 25,5 % або на 15,2 млрд. грн.), Пенсійного фонду та фондів соціального страхування (надходження єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування зросли на 49,0 млрд. грн). При цьому, песимістичний прогноз щодо скачку інфляції не виправдався: фактичний індекс споживчих цін у 2017 році (114,4% у середньому до попереднього року) перевищив лише на 1,5 в.п. прогнозний (112,9%).

За оцінками експертів, у тому числі НБУ, покращення економічної ситуації відбулось, насамперед, через підвищення мінімальної заробітної плати та зростання купівельної спроможності громадян. Однак, другий рік поспіль темпи зростання доходів домогосподарств уповільнюються.

Таким чином, для України підвищення розміру мінімальної заробітної плати виявилось ефективним інструментом стимулювання податкових надходжень та наповнення бюджету, зростання споживчого попиту населення та реального ВВП (на 2,5 % у 2017 році та на 3,3 % у 2018 році).

Інші механізми підвищення рівня трудових доходів працівників в українських реаліях виявилися менш ефективними.

Так, очікувалося, що зниження ставки соціального внеску вдвічі до 22 %, запроваджене Урядом з 2016 року, призведе до збільшення надходжень до бюджету в результаті детінізації бізнесу, створення нових робочих місць, збільшення фонду оплати праці, що, в свою чергу, мало перекрити недобір коштів з ЄСВ. Нажаль, ми не отримали того результату, на який сподівалися. Нині заборгованість Фонду соціального страхування перед застрахованими особами становить понад 2 млрд. грн.

Вважаємо, що політика економії щодо обмеження витрат на підвищення доходів населення, насамперед заробітної плати, яку нам сьогодні диктує Світовий банк, стримуватиме підвищення купівельної спроможності населення та розширення внутрішнього попиту. Це призведе до подальшої стагнації економіки, зниження обсягів виробництва і послуг в її реальному секторі та скорочення інвестиційної активності. 

Таких же висновків дійшли під час роботи учасники Регіонального профспілкового форуму з мінімальних заробітних плат Східної Європи, який відбувся в Белграді 16-17 липня ц.р. Учасники форуму зазначили, що роль країн Центральної та Східної Європи в міжнародних глобальних ланцюжках створення вартості базується, головним чином, на дешевій робочій силі, що є вразливою позицією, яка не має перспектив у майбутньому. Низькі заробітні плати також є низьким потенціалом для інновацій в цих країнах та блокуючим фактором для їх розвитку. 

Міжнародна організація праці також переконана, що підвищення мінімального рівня оплати праці скорочує бідність і нерівність, підвищує сукупний попит, зайнятість та економічне зростання.

Намагання експертів Світового банку загальмувати підвищення в Україні мінімальної заробітної плати та рівня трудових доходів блокує виконання нашою державою домовленостей та зобов’язань, які зафіксовані в Угоді про асоціацію «Україна-ЄС», Цілях сталого розвитку 2016-2030 р.р., Програмі гідної праці МОП для України на 2016-2019 р.р., Генеральній угоді на 2019-2021 роки, а також створює умови для порушення норм Конвенції МОП № 131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються, щодо забезпечення «проведення  широких консультацій   із  представницькими   організаціями відповідних роботодавців і працівників» під час визначення мінімальної заробітної  плати.

Державні видатки, як і податки, слугують для держави основним, найбільш потужним важелем регулювання економіки. Так, збільшуючи видатки, уряд тим самим збільшує і сукупний попит (наприклад, через підвищення пенсій, соціальної допомоги, зарплати); стимулює виробництво і підтримує ті галузі, що відстають у розвитку (через державні замовлення, дотації, субсидії); забезпечує необхідні структурні зміни в економіці країни, надаючи прискорення розвитку прогресивних галузей, науки і освіти (через інвестиції, кредити, субвенції). При цьому, вплив державних видатків на економіку підсилюється ще й так званим мультиплікативним ефектом, за якого на кожну грошову одиницю видатків сукупний попит і ВВП збільшуються у значно більшому розмірі.

Вважаємо, що такі питання як, наприклад, стримування зростання зарплат не повинні диктуватися та нав’язуватися зовні. Ці питання мають бути виключною сферою компетенції і регулювання сторін соціального діалогу на національному рівні. І, навіть, якщо вони висуваються в якості умов меморандумів щодо надання кредитів, цьому мають обов’язково передувати консультації, діалог зі сторонами, які представляють інтереси працівників, роботодавців, що за національним законодавством є представниками інтересів відповідних груп. Профспілки не можуть допустити, щоб права та інтереси мільйонів працівників ігнорувалися, або ж були порушеними.

Тому, наполягаємо на тому, щоб керівні органи передбачали ще на етапах формування відповідних програм і планів фінансової підтримки України залучення до діалогу представників профспілок і роботодавців для узгодження позицій і дій, які б створили кращі умови для реалізації фінансових проектів.

 

Ірина Живолуп,

експерт з оплати праці

Федерації профспілок України